вже нема чого їм злучати ся з польским війском. Вподовж сего лїта Самійлович та Дорошенко вели між себе, так сказати-б, листовне полєміку унїверсалами та листами, пильнуючи обвинуватити оден одного, а себе виправдати. „Ти мене ганьбиш за спілку з бусурменами, — писав Дорошенко, — адже-ж і давні князї московські проти своїх ворогів зазивали бусурменські сили. І Богданови Хмельницькому довелось з Татарами приятелювати, коли Поляки-християне стали нам за головних ворогів… І я, шануючи слова своїх предків, найперше запобігав ласки та оборони у польского короля, але польский король ласки менї не показав. А по андрусівській умові, що нас розлучила, неможливо вже було нам до царя обертатись. І так ми, радою всего війска запорожського, прихилили ся до турецького султана під оборону“. — Куди вже нам з московськими князями рівняти ся! — писав на се Самійлович, рівних з рівними треба рівняти, а московські князї були незалежними державцями. А по андрусівській умові, що нас розлучила, неможливо вже було нам до царя обертатись. І так ми, радою всего війска запорожського, прихилили ся до турецького султана під оборону“. — Куди вже нам з московськими князями рівняти ся! —- писав на се Самійлович, рівних з рівними треба рівняти, а московські князї були незалежними державцями. А про те про сих князїв лїтописи сьвідчать, що небагато вони від запомоги бусурменської собі придбали. Навпаки, їх держави на довгий час через се зруйновано і в нївець обернуто. І гетьмани спілками з невірами жадного добра народови та війску не придбали, а тільки з нащадком рідний край та побожність на правому боцї викорінили та безлїч братів своїх у вічну неволю бусурменську завели. Ось і тепер, хто винен, що нарід на сей бік хмарою йде: не від великої прохолоди сюди йдуть, покинувши своє добро, а від турецької неволї з душами утїкають!“
Виправивши листи до польских гетьманів з Яготина, Ромадановський та Самійлович вирядили на правий беріг віддїли під проводом — перший Вульфа, а другий — ґенерального осавули Лисенка. Серденята, що лишали ся у Корсунї, утїкли до Чигирина, а після сего Корсунцї, Мошнянцї, Млїєвцї, Богуславцї, Насташківцї і мешканцї окільних сїл подались на лївий беріг. Самійлович наказував переяславському полковни-
