виправив мене Дорошенко; а в степу мене перейняв Сїрко. Татар, що мене проводили, запорожцї побили, а я від них не тїкав і не бивсь і перебув я у них в степу тижнїв з пять.
Дорошенкові листи, що взято у Мазепи, писано було до турецького головного визіря, до кримського хана, до ханського визіря і до деяких мурзів, ханських любимцїв. Дорошенко звіщав своїх спільників, що вороги „барабаші“ (таке призвище давали правобережні козаки лївобережним) підступають під Жаботин, а Ромодановський і гетьман „барабашський“ вже переправляють ся з війском через Днїпро під Каневом. Хоча Москалїв і не страшно і колишнї гетьмани з підмогою самих Татар з ними справлялись, але у мене тепер людий мало“.
У Москві привитали Мазепу ласкаво і випровадили, дозволивши перейти з родиною та добром на лївий берег Днїпра. Про се прохав гетьман Самійлович. Відсїль почала переміняти ся доля сеї знаменитої людини.
Пригода Мазепи з післанцем до Турків не перешкодила Туркам подати запомогу Дорошенковій справі. Замість Мазепи, Дорошенкови запоміг тодї Гоголь, який передавшись, як було казано, по переяславскій радї Польщі, зрадив Полякам, знову перейшов на Дорошенків бік і саме в пору звістив турецького султана про лихо, яке чекало чигиринського гетьмана. Поспішаючи рятувати турецького підручника, з початку червня турецьке війско перейшло через Днїстер біля Сорок.[1] Туди збилась сила народу з інших місточок, і обложенцї одинацять день завзято обороняли ся. На останку Турки лютою облогою взяли Куничне і все живе в нему знївечили, а місто спалили. Тим часом Гоголь розбив вірного цареви поднїстрянського полковника Зеленського. Липня 29 брацлавський полковник Лисиця доводив Самійловичу, що Турки набігли на Тульчин, обложили єго в замку, і прохав про рятунок. Самійлович показав Дмитрашкові-Райчу йти туди спід Сьмілої, але Дмитрашко-Райча, дійшовши до міста Буки,[2] вирядив свого наказного Войцу-Сербина з 2000 до Ладижина, а сам повернув на Корсунь, і відтіль на Канїв, бо турецькі язики, що взято у полон,
