— боярин-полковника Беклемишева, а гетьман яко наказного Дмитрашку-Райча з переяславським, полтавським, миргородським, гадяцьким та лубенським полками. Він наказав їм ще зійти ся з правобережними полками — черкаським, канївським, уманським і торговицьким та з охочими полками і стояти, дожидаючи, куди дальше справа повернеть ся. Але цар Олексїй Михайлович і тепер все ще не губив надїї, погодити ся з Дорошенком. По царському наказу боярин і гетьман заслали ще раз у Чигирин царську грамоту через голову московських стрільцїв Терпигорева. Як потім подав вістку Мазепа, Дорошенко, одержавши від Терпигорева царську грамоту, скликав Чигиринцїв і наказав прочитати її голосно перед всїма. Чигиринцї в одностайне закричали: „Всїм и волимо бути у цяря в підданьстві“.
Дорошенко сказав їм: — „І я був би радий, коли-б нам прислали справжню царську грамоту, а то у них ось як ведеть ся: пришлють у полки до боярина, а також до гетьмана Самійловича неписаний папір, і на такому папері ті самі попишуть грамоту, як їм треба, а потім пришлють її до нас. Тілько нас баламутять!“ Покликавши до себе Терпигорева, Дорошенко казав єму так: „Я підданий єго величеству турецькому султану. Дві шаблї раз-у-раз у мене над шиєю висять: султанська та кримського хана. Ранїш сего я дїйсне хтїв бути у підданьстві у вашого царя, а наша старшина і полковники сего не схотїли, але прирадили бути в підданьстві у турецького султана“.
— „Тепера“, сказав Терпигорев, — „твоя старшина і полковники вже самі без тебе вчинили ся в підданьстві царського величества і присягу принесли“.
— „Се — сказав Дорошенко, вчинили вони задля соболїв. Не навіки вони у підданьстві лишать ся. Хутко зрадять: побачите самі. А в царській грамотї, що ти привіз, на мене похваляють ся, що князь Рамодановський і гетьман Самійлович підуть війною на Чигирин. Я ладен їх стрінути, аби-б тільки діждав ся орди. Тепер вже два кримських султана стоять з 6.000 Татар за 20 верстов відсїль. Ось нехай боярин і гетьман йдуть на мене!“
Терпигорев прохав відпустити єго, щоб переказати відпо-
