гетьмансьтво не згожували ся. Казали Дорошенкови бути тільки гетьманом на правому боцї Днїпра, а лївий лишить ся під рукою Самійловича. Панотець Серапіон Палчовський знову поїхав до Дорошенка з такою відповіддю. Дорошенко, прочитавши відповідь, сказав: „Не скажу, що тепер і мовити — усе тут супротивне. Я з моїм бажаннєм про підданьство обізвав ся і тепер не відмовляюсь; обіцяю, доки Біг дасть здоровя, служити, що сили, великому цареви.“
Самійлович був ще більше незадоволений сими зносинами з Дорошенком. Коли царський гонець передав єму відповідь, що посилали Дорошенкови, задля перечитання, Самійлович сказав:
„І перше я листував до царського величества і тепер теж казатиму: і Дорошенко, і Тукальский тільки баламутять. Замишляють вони, як би піддурити царя, щоб царське війско виступило з Києва, а щоб Київ тодї Туркам віддати! Дорошенко разом посилає і до царя, і до польского короля — і обох дурить, а братаєть ся з одним Турком. Як би він щиро хотїв піддатись, так не вигадував би того, то іншого, а просто — прохав би тільки прийняти єго під царську руку — тай годї.“
Гетьманови не подобало ся, що цар згожував ся лишити Дорошенка за гетьмана навіть і на одному правому боцї. „Як що Дорошенко лишить ся за гетьмана, казав він, — то почне і під мене рити.“
Гетьман Самійлович так налягав, що після невдалих розмов панотця Серапіона з Дорошенком, у кінцї листопаду вийшов царський наказ, князеви Ромодановському та гетьманови Самійловичу йти з війском за Днїпро на Дорошенка. Як що Дорошенко сам заздалегідь висловить бажаннє пристати до царя, так нехай вони запросять єго до свого табору та без марного гаяння приймуть від него присягу у підданьство, давши обіцянку, боронити єго від Турків. Дозволяло ся ватажкам, як що сам Дорошенко почне змагати ся, прийняти у підданьство правобережні полки і без Дорошенка, і дати їм, щоб вибрали собі іншого гетьмана, хоча-б і самого Самійловича.
Року 1674, у кінцї сїчня, розпочавсь похід злученого війска московського під проводом Ромодановського, і україн-
