Пиво-Запольского, забив на смерть єго в своєму шатрі, потім рушив з Димера у Брагин і відтіля післав нове проханнє до Самійловича про дозвіл пройти на Запороже. Самійлович тодї вже одержав дозвіл від московського уряду. Царська грамота з 23-го жовтня дозволяла Самійловичу пропустити Ханенка на Запороже, а єго розбіглих козаків, що блукали на лївому боцї, осадити на життя в лївобережній Українї, але наказати полковій старшинї доглядати за ними, щоб вони не накоїли лиха. Скоро Ханенко рушив на Запороже, сила полчан уманського полку, що признали Ханенка, не хтїли корити ся Дорошенкови і турецькій владї, покинули, як каже лїтописець, свої красні оселї і угоди, перейшли на лївий берег Днїпра і оселили ся на ріжних місцях полтавського полку по Днїпровому побережу. Жаданнє переселяти ся у царські володїння охопило і тих Українцїв, що мешкали по країнах, які просто належали до Польщі. Поляки почали не пускати нарід до таких переходів. Року 1673, на веснї, під Любаром вони переняли велику ватагу „прочан“ (так прозивали тодї переселенцїв). Дорошенко ремствував, що „Поляки не пропускають наших“, але заступаючись за прочан, бажав, щоб вони оселяли ся в єго обезлюднених володїннях, а перевозитись через Днїпро забороняв їм не менш, як і Поляки.
Про те осеню у Поляків розпочавсь розмир з Туреччиною. На перекір бучацькій умові Поляки не платили постановленої данини, не виводили своїх залог з подільских місточок і навіть почали виганяти турецькі та татарські залоги, що перебували на Поділлю. Падишах похвалявсь покарати Поляків за зраду воєнною потугою. Але Поляки з свого боку сподївали ся на зраду Туреччинї господарів: молдавського Ґіки та волоського Петриченка. Коронний гетьман Собєський з початку осени рушив до Хотину. Прочувши про сей рух, турецький сердар з невеликою ватагою виправив Гуссейна-Пашу і єму на підмогу наказав іти другому турецькому єнералови — Каплан-Паші з 20 тисячами війска. Але перше нїж Каплан-Паша поспів надійти, Поляки вдарили на Гуссейна-Пашу. Сили ворогів були не рівні: Поляки мали 30.000 чоловіка та й ще 4.000 Волохів, а у Турків — тільки 10.000. Гуссейн і з ним єго паші покинули свої становища, добігли до мосту, який споруджено через Днїстер, і утїкли до Каменця. За ними
