свата. Він почав з того, що післав до переяславського полковника Дмитрашка-Райча одного Грека, переяславського мешканця, потай переказати, що канївський полковник зо всїм полком бажає бути у підданстві великого царя. Дмитрашко-Райча вирядив післанця-Грека до Самійловича.
— А ну лишень повідай, як у вас ся справа складала ся? — питав Грека Самійлович.
Грек сказав:
— Лизогуб покликав мене до себе і казав: лихі часи настають на нас, роздеруть Турки всїх нас нарізно. Бажав-би я з містом Каневом і зо всїм моїм полком відцурати ся Дорошенка; та не наважусь прохати ласки у великого царя.
Самійлович післав про се вістку до Москви, а з Москви 16-го сїчня 1675 року вирядили у Батурин піддячого Семена Щоголева з наказом гетьмана. Як що справдї Лизогуб хоче бути у підданстві царя, то поручити єму вмовляти і інших полковників, відцуратись Дорошенка. Разом з тим треба довідатись від Лизогуба, чи не хоче часом сам Дорошенко відцуратись султана. Самійлович мусив був післати для сего до Лизогуба певну і тямущу людину з наказом устним, але нїчого не довіряти паперу.
Самійлович зараз післав до Дмитрашка-Райча того-же таки Грека, що до него приїздив. Але в розмовах з Щоголевим гетьман не виявляв охоти провадити з Дорошенком про мирову. Самійлович стеріг ся, щоб Дорошенко опісля як небудь не запобіг ласки у царя і не випрохав для себе гетьманства над обома берегами на Українї. Самійлович казав московському післанцеви, що волить воювати Дорошенка. 30-го сїчня він виправив самого Щоголева до Дмитрашка-Райча.
Щоголїв бачив ся з Дмитрашкою-Райчем 14-го лютого у Києві. Дмитрашко-Райча казав єму: „Лизогуб з давних-давен в згодї живе, а тепер зробивсь сватом Дорошенкови мимохіть. Лизогуб засилав сватів, щоб я віддав свою пасербицю за єго сина. Я-б і згодив ся так зробити, бажаючи Лизогуба на сей бік перетягти; але потім через свого зятя, Івана Гладченка, Лизогуб переказав менї ось що: їздив він, Лизогуб, до Дорошенка спитати про свого сина, що хотїв побрати ся. Але Дорошенко і каже єму: даремно бажаєш бути кревним з Дми-
