з Сібіру і пустили на Запорожє Сїрка. За него прохали польский король та запорожський кошовий, не вважаючи на гетьманське прохання не пускати єго. Сїрко, як їхав на волю, вислухав від московського патриярхи напучування, щоб був певним цареви, постановленому від Бога. Але він затаїв на серцї на довго, як що не до-віку, неприязнь до Москви.
Скоро Дорошенко почув, що у царській державі з чимсь проти него захожують ся, він скликав у Чигиринї на раду полковників і старшину і питав, що їм чинити. Всї, знаючи прихильність свого гетьмана до Туреччини, одностайне поклали: „Турка нам відцурати ся не можна. Цар після умови з Польщею нас не прийме. З-поконвіку наша Україна не була подїлена, а бути під королївською рукою нї-за-що не хочемо. Коли тепер нам Турка відцурати ся, то Турок нас до-останку зруйнує!“ Таким побитом перше нїж почути від московського царя голос, що звав їх відцуратись Турка, правобережні козаки поклали міцно, триматись турецької влади, але так казали вони, на те тільки, щоб догодити Дорошенкови і се не був загальний голос народу. Навпаки, на Українї нарід нарікав на свого гетьмана за підданство Туреччинї. З українського Поділля, яким поступила ся Польща Туреччинї, приходили страшенні звістки про жорстокости, що чинили бусурмени над християнами: церкви Божі повернено на мечети або на комори, забороняли благовістити до церкви, малих дїтий брали від батьків, не дозволяли брати ся, хрестити немовляток, ховати мерцїв, — перше нїж заплатиш за се положений податок. Карали з самої призри, завели громадську поруку, невинний відповідав за винуватого: утїк якийсь міщанин самовільно, а замісць него закинено у тюрму іншого та примушено заплатити чималу суму. Християнам заборонено вільно шинкувати горілкою і пивом. „Заковують християн у кайдани, так що вже на Поділлї від потреби кайданів і залїзо подорожчало.“ Такі чутки кружляли тодї поміж громадою і відвертали народ від Дорошенка. Поміж самою старшиною, що, догожаючи Дорошенкови, на радї подавала голос на користь Туреччинї, відразу виявили ся такі, що були ладні служити московському цареви. Найблизше за всїх до Дорошенка був тодї канївський полковник Яків Лизогуб. Гетьманівна одружила ся тодї з єго сином. Лизогуб заходивсь рити під свого
