бурського, до венециянської републїки, у Францию, Іспанїю, Анґлїю, Голяндию, Швецию і Данїю. Се вперше московська держава про війну з Турками обернулась до европейських держав. Досї з заходу такі запросини засилались до московської держави, але марно.
Але, сподїваючись від Дороженка, яко турецького підручника, ворожих вчинків, Москва вважала можливим, більше нїж перше, погодити ся з Дорошенком. Не раз вже він виявляв бажання вступити під високодержавну руку благочестивого царя, з тим одначе, щоб збереглась єдність України, яку розірвано андрусівською умовою. Московський уряд, маючи Дороженка за польского підданого, не наважувавсь прийняти єго, щоб не зламати мирної умови з Польщею. Тепер ся трудність улагоджувала ся. Дорошенко перестав бути польским підданим, скоро сама Польща умовою з Туреччиною зрекла ся України, що належала до Дорошенка. I приняття правобережного гетьмана у піддансьтво цареви, здавалось, не повинно було викликати розмиру з Польщею. Зза чого скоріш можна було сподїватись ворожих відносин з Туреччиною, але в Москвї тодї сподївали ся, що тепер, після царських запросин, проти ворогів сьвятого хреста повстануть християнські держави, які ранїш часто-густо підмовляли до війни московську державу. Спроєктовано було відхилити Дороженка від спілки з Туреччиною і привернути до підданьства московському цареви. Сей замір, що переказано післанцеви до Москви від Самійловича протопопови Адамовичу разом з синами гетьмана, доручено для виконання бояринови Ромодановському та гетьману Самійловичу. Була гадка поводитись з Дорошенком так, щоб єго і лащити, і страхати. Спочатку гетьман та боярин повинні були вирядити до Дорошенка двох дотепних людий з царським усовіщаниєм, а самі вони далї, щоб злякати Дорошенка, повинні були всїм війском рушити до берегів Днїпра. Як що Дорошенко прийме грамоту, нехай приїде до боярина та гетьмана і їм при тому будучим заприсягне на вірність цареви; як що стане змагати ся, похвалятись єму походом проти него. Тодї вже гадали, що правобережні полковники з своїми полками мимохіть свого гетьмана могли відцурати ся Туреччини і вступити у підданьство цареви; — тому-же то заздалегідь наказано їх приняти. Саме тодї визволили
