робила, що хотїла. Польске війско купами ганялось за татарвою, та нїчого не здолїло їм вчинити, хоть чимало сим чванилось. Сам тільки Собєський вдачно воював з ними. Козацький гетьман Ханенко також з козаками своїми доволї доладно поводивсь біля татарських загонів. Після того, як єго побито під Четвертинівкою, він стояв біля Дубна і там відбив напад турецького під'їзду, а після, 5-го жовтня побив татарський загон біля Красноброду й визволив близько 2.000 невільників. Зараз після сего біля Томашова побив Татар та так, що козаки не лишили живим нї одного Татарина. Але не самі тілько козаки та польскі жовнїри Собєського тодї побивали Татар; навіть селяне Червоної Руси злучались між собою в купи, розгоняли татарські загони та визволяли християнських невільників.[1]
По приказу султана, хан з Дорошенком, відійшовши від Львова, прибули до жванецького обозу і там знов з'явились до султана. Козацький гетьман дякував падишахови за те, що він зглянув ся над козаками. Падишах поздоровляв єго, що він збув ся Поляків і звелїв одягти єго в гаптований золотом халат. В своєму наметї верховний визір провадив з Дорошенком от яку розмову:
„З якої речи“, запитав він у гетьмана: „Ваше славне запорожське війско так поменьшало та ослабло, як порівняти з тим, що було колись?“
„Роздїлилось воно“, відповів Дорошенко: „більша частина зісталась на лївому боцї у царя, і на правому місто Київ у єго-ж.“
„А ти-б, — промовив визір: — попрохав собі у царя заднїпрянську Русь та Київ.“
„Цар не віддасть“ — відповів Дорошенко.
„Як-же так склалось, що цар придбав собі оті країни?“
Дорошенко відповів:
- ↑ Польскі історики визначають тодїшні побіди своїх земляків, іменно же Собєського, як щось незвичайно лицарського і вказують на перевагу татарських сил в прикладї до польских. Однак як глянути на се безпристрастно, тодї сї побіди покажуть ся не такими славними, як їх прославляють Поляки: татарські загони не держались нїякого ладу; вони мали з собою великі ватаги полонених невільників і тому не трудно було троха уладженому війску розганяти їх і визволяти з їх рук ясир.
