Каплан-Паша прогнав міських післанцїв. До міста почали стріляти з гармат, а вкупі з тим Турки почали підкопуватись під місто. 28-го вересня Турки захопили замок, що панував над містом. В ночи з 28-го на 29-го вересня приїхали бажані посли польского короля: каштелян волинський Францїшек Любовицький та коронний підскарбій Шумівський. Перші їх заходи були в тому, щоб за помочю хана зупинити стріляннє з гармат. Другого дня, 30-го вересня почали умовлятись. Відразу салтани або аґи счинили такий ґвалт, що нї до чого не домовились й відклали справу на ранок у хана. Турки наважувались умисне зневажати послів, не даючи їм на чому сїсти, змушували слухати та говорити стоячи, без шапок.
На другий день, 1-го жовтня, Поляки повели річ про Дорошенка та про Україну, але Турки та хан зупинили їх, кажучи, що се вже скінчена справа, бо Україна вже віддала себе під власть султана. Польскі посли уперто сперечались про виплату що року данини, намагаючись, щоб данину сю називали не хара́ч (так називали данину, що виплачували християне султану), а „упоминками.“ Се згодились покласти на волю султанову. Музульмане вимагали, щоб не тільки Поділлє прилучено було до Туреччини, але й Львів з воєводством руським, але після вже згодились, щоб Львів оплатив за себе 20.000 червінцїв. Тодї комісарі вирядили до Львова кликати делєґатів. Зі Львова післали 4-ох членів маґістрату, а з ними одного канонїка. Сї делєґати, як самі казали, наче старцї відпрошувались від такої виплати, кажучи, що місто не спроможне заплатит. „Візьміть Львів“, казали вони, — „рознесїть по одній цеглї усї костели та муровані будинки, і тодї не зберете стільки гроший; заможні люди та маґнати усї повиїжджали і забрали з костелів усе срібло.“ Турки анїчогісенько не спустили. Коли у Львові зробили розклад, ледве зібрали 5.000 червінцїв, а через те, щоб запевнити виплату зі Львова, дано закладників декого з значнїйших осіб між горожанами, і їх 5-го жовтня посли віддали Туркам і вислали до Каменця.
По всїх краях навкруги від Львова лютували татарскі загони; Татаре гонили в неволю десятки тисяч і старих і малих, палили їх оселї, плюндрували збіжє. Комісарі благали Каплана-Пашу, щоб звелїв зупинити ся, але він відповів:
