Тим часом 4-го серпня з султаном злучили ся хан з ордою та Дорошенко з козаками. На сам перед кримський хан Селим-Гирей з великою шаною допущений був поцїлувати у полу одежи султанової і одержав від него подарунок — дияментове перо на чалму; а на другий день, 5-го серпня, до намету султанового вирядили Дорошенка; а вчинив се Чауш-Баши-Аґа. Дорошенко вклонив ся до землї султанови, промовив єму запевненнє своєї вдячности та безмежного послуху волї султана. Турецький державець звелїв єму дати богатий халат, булаву та коня з гарною збруєю.
На другий день після приєму Дорошенка післано до Каменця вимагання, покорити ся з доброї волї і за се обіцяли пустити усїх, хто куди схоче; а коли на се не буде згоди, то загрожували понищити всїх без усякого жалю. Обложенцї чекали ще на запомоги, а для того не згодились на турецьке вимаганнє.
7-го серпня Турки почали облогу. В війску, що розташувалось навкруги Каменця, по серединї був великий визір з яничарами та з румелїйським війском, праворуч від него був другий визір — близький до султана, Мустафа-Паша, з анатолїйським війском та з полком Загараджи-Паши; лїворуч від великого визіря стояв єго помічник Кара-Мустафа-Паша з війском Сиваса й Карамана та з ротами Самсонджу-Баши. Жовнїрам роздали лопати, конати землю та споруджати навкруги Каменця шанцї — „земляний город“, як тодї звали.
8-го серпня Турки почали стріляти в місто. Обложенцї викинули білу корогву та прислали просьбу не стріляти, обіцяючи у ночи скласти раду, а тодї вже вранцї почати розмову про здачу.
„Менї не треба порожних обіцянок“, сказав визір, „і я не почну умовлятись, поки до мене не пришлють запоручників, а від нас не візьмуть теж.“
Білу корогву викинено по радї каменецького єпископа, маючи на метї змусити ворога залишити на якийсь час стріляннє і сим часом обложенцї встигли поміркувати, як і що дїяти з обороною. Турки помітили, до чого ведеть ся річ і не згодились.
