зуючи, що тепер самий час подолїти Поляків та захопити польскі міста. Через се в лютому, чи в березолї 1672 р. султан післав до короля Михайла лист, де промовляв: „Ми бажали зазимувати в Анатолїї, але нас змушено повернути нашу силу до Адриянополя, бо прочули, що ваше війско не дає спокою володїнням гетьмана Дорошенка, що з своїм козацьким народом вступив до лїчби невільників нашого високого порога. Ми бажаємо сею грамотою остерегти Вас: стримайте себе від зневаги та насилувань гетьманови; дайте спокій та безпечність землї та житлам козацьким і викликайте ваше війско в межі своєї держави. Коли нї, тодї усякий неприязний ступінь з вашого боку та вашого війска ми вважати мемо за зломаннє сумирної умови й весною рушимо супроти вас зі всею пишностю та силою нашого халїфату, з війском, якого не можно подолїти, що численнїйше від зір, а мужнїйше від львів. Вибирайте, що хочете: або супокій, або готуйтесь до бою“. Не чекаючи відповіди на ту грамоту, султан звелїв усему анатолїйському та румелїйському війску збиратись біля Адриянополя на 23 квітня, а до кримського хана Селїм-Гирея, післав 5000 червінцїв на чоботи, як се дїяло ся звичайно, коли хана закликали з усею ордою на війну помагати турецькому війску.
Доручивши султанський лист польскому королеви, Чауш-Амет вернув ся з Польщі 4 дня місяця Мухарем по турецькому (по нашему 4 мая) і привіз відповідь польского короля. В сїй відповіди король нагадував, що Річ Посполита довго намагала ся встримувати козаків від нападів на турецькі чорноморські побережа, а се викликало багато лиха на Річ Посполиту, бо козаки, не маючи змоги грабувати по музулманських країнах для здобичи, почали бунтувати супроти Польщі, та злучаючись то з Татарами, то з Москвою, плюндрували польскі околицї. Королївська відповідь таке виголошувала: „Ваша милість взиваєте Україну своєю власностю, але Україна з-роду-віку належала до наших попередників та й сам Дорошенко не хто інший, як наш підданець. Чи годить ся та відповідає се змістови сумирної умови, землю, що належить до нас і з волї Божої і по праву спадчини відбирати від нас та доручати найгидшому між рабами нашої Порти. Поступатись нею нїкчемнику, розбишацї, тому що варт тільки нехтовання, що стративши сором та звичайність попереду пристав на бік
