Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/21

— 9 —

зацтва, що було підібрано на раду, що вибір вчинив ся раптом на московській, а не на українській землї, вчинив ся, так мовлячи, на дорозї, куди нїяк було прибути натовпу простих козаків, а ще й то допомогло спокійному вибору, що московський уряд звелївши вирядити Сїрка на Москву, відсторонив через те небезпечного Самійловичеви суперечника. Чоловіком найбільше значним і що мав найбільше впливу поміж ґенеральною старшиною, був тодї обозний Петро Забіла; але єму було якось нїяково перед московським урядом намагатись гетьманської булави для себе самого після того, коли він, підлещуючись Москві, вимовив думку, що добре було-б гетьманський уряд доручити московському бояринови. Однакже й новий гетьман спостеріг швидко, що обозний Петро Забіла, що подолїв Многогрішного, був небезпечний й для него: ледве тілько новий гетьман Самійлович міцно осїв на гетьманському урядї Забіла зник. Нам не відомо, через що склало ся, що Карпо Мокриєвич відцурав ся від писарського уряду. Трошки спізнена, але дочасна звістка звіщає, що Самійлович спекавсь єго та змусив вибрати за писаря іншого, а Мокриєвича з того часу почали усї нехтувати. Лазар Баранович називав єго Юдою-зрадником, а коли роздавав після служби антидор, і підходив брати єго Мокриєвич, то вимовив: „Юдї Христос дав хлїба, а після хлїба увійшов сатана“. Мокриєвич був змушений піти на вигнаннє. Новий гетьман був сином попа, а через те в протязї єго гетьмановання прозивали єго гетьманом-поповичем. З батьком вкупі він з правого берегу Днїпра перейшов на лївий, бо єго батько одержав парафію у Красному Колядинї. Іван Самійлович, як для того часу, одержав замолоду чималу осьвіту й виявив чималу до всего вдатність, практичний добрий розум і дотеп. Він почав служити в козацькому війску. За Бруховецького мав велику вагу ґенеральний писар Гречаний. Самійлович придбав собі єго прихильність і через него був вибраний сотником в містї Веприку, гадяцького полку, а потім також, завдяки Гречаному, став чернигівським наказним полковником, займаючи посаду війскового товарища. Самійлович яко мога пособляв Бруховецькому в єго намаганню, зробити зміну супроти московської власти, і як вже ми бачили, виявив велике ворогованнє до Москалїв, в часї, як в чернигівському замку обложений був воєвода Толстой. Але Бруховець-