Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/202

Цю сторінку схвалено
— 190 —

 — убожество велике; замість дорогої карети — віз московський з підвідчиком; замість розряжених слуг — сторожа з стрільцїв; замість музики — щоденний плач та жаль на свою пиху дурну; замість роскошів — злиденна неволя. Усю худобу Самійловича обписали і відібрали; половину її забрали на царя, а другу половину до війскового скарбу українського. Жінку зсаженого гетьмана заслали на життє до Седнїва; з її власного добра — дали їй — з ласки частину одежи, вибравши для неї що гіршого, віддали їй білизну, 200 руб. гроший. Мусїла вона з дочками жити в великому убожестві.

Инча доля постигла гетьманового сина Григорія. Лїтопись каже, що й він — як і батько єго — був гордун, дударив ся і гороїжливо поводив ся з козаками і з поспільством; звав ся не полковником, а паном. Двір єго раз-у-раз оберегали сердюки; він держав їх за платню річну; се були єдине прихильні до него люди; усї инчі ненавидїли єго. Він був не приступним; навіть попи повинні були по кільки день ждати доступу до сего попівського внука. В доносї поданому на гетьмана ось що написано про Григорія Самійловича; війт чернигівський хотїв на міському ратуші постановити малюнок орла, на ознаку того, що Чернигів стародавна власність роду царського, а полковник не дав єму сего вчинити і казав: не жити мете ви, мужики, на сьвітї, коли хочете виломити ся з підданства моєму пан-отцеви і віддати ся Москві“. Мабуть полковник у вихватцї війта побачив услїдованнє Рославцевого коїння, новий попит догодити Москві заміром віддати частину України на безпосередне орудованнє царським воєводам, винявши її зпід уряду гетьманського. Отсей випадок з війтом, після того, як взяли Григорія Самійловича під варту московські урядники, з'ясовували так, що Григорій тим самим довів свій замір спротивлятись царській волї. В Сївську Григорія взяли на опит; постановили єго на „питку“. Він запевняв, що шатро своє біля Кодаку окопав, стережучись лютости козаків, а не від воєвод царських. Єму не поняли віри і засудили покарати на горло. Таку жорстоку кару з'ясовують тим, що Неплюєв стеріг ся, щоб Григорій Самійлович, колиб він лишив ся живим, не довів би, що він, Неплюєв, заграбував собі єго добро біля Кодака. Кару справили за містом Сївском і справили тяжким робом: Григорію Самійловичу відтяли го-