що не мали ще собі притулку, правобережних прочан. Щоб більше прихилити Москву до своїх поглядів, Самійлович послав у „Приказ“ лист яського архимандрита Ісаї, у якому він переказував розмову з великим сераскиром Сулейманом-пашою. З листа того можна було спостерегти, що Турки цїнять мир з московським царством і що від дружби з Туреччиною і Росия може сподїватись для себе користи більше, нїж від спілки з Поляками.
Так Українцї, під впливом давної ворожнети своєї до Поляків, і руками й ногами відбиватись від дружби і спілки з ними і хтїли знов втягти московське царство у війну з Польщею. І духовні особи і сьвітські, і старшина і прості козаки, і поспільство — усї сходились на сїй старій ворожнетї; всїм було жаль, що справа свободи українського народу стала на половинї дороги; усї бачили, що виною сему Поляки і у всїх було завітне бажаннє, визволити увесь православний український нарід зпід влади католицьких панів.
1685 рік був тяжким для Самійловича. В сїм він перенїс разом дві втрати. Дочка єго, Параска, недавно була вийшла заміж за боярина Хведора Петровича Шереметєва; гетьман ублагав Ґолїцина, щоб настановив єго зятя у Київ воєводою, хочо Українцї й ремствували на те, що гетьман садовив на начальницькі посади своїх родичів та свояків. Молода бояриня Параскева Іванівна обродинилась, і хоча уже й поправилась після родин, але як прочула, що чоловік її несподївано заслаб, то так стревожилась, що з трівоги зомлїла і після двох день муки вмерла 20 марця. Поховано її у Михайлівському манастирі в Києві, в присутности Мазепи, що прибув від гетьмана довідатись, як здоровя бояринї. Смерть її подала привід до підозрінь, що нїби то молоду боярину спорчено. Вона лишила новорожденого сина, і гетьман став правити, щоб вернули доччене приданнє; для сего в липнї 1685 року послано було в Київ Неплюєва і ґенерального осаула Мазепу. Вони відібрали не тільки усе те, що було дано покійницї у придане, але навіть і подарунки, що давались на сватьбі їй і чоловікови старшиною, полковниками та їх жінками, що були на вісїллї. Зроблено се через те, що кожен, хто давав подарунки молодим, хтїв тим догодити гетьманови. Ориґінальна риса тодїшних звичаїв! Потім Самійловичеви скоїлось друге
