через Україну, завитав до Батурина. Тут єго двічи закликувано було на обід, палили з гармат, тріумфуючи згоду з Кримом, а проте гетьман так сказав перед старшиною: „Відійшло таки заднїпровє, перше я величав ся гетьманом обох боків Днїпра, а тепер вже годї! Нехай би великий державець хоч змилував ся над народом, що жив на правому боцї, а тепер бродить, не маючи притулку; дивити меть ся він на перші свої добра, ниви і ґрунти, покинуті на тому боцї і обурювати меть ся. А в гетьманщинї нема в мене місця і землї придатної до осадження їх. Та й поспільство лївобічне нарікати ме на мене, бо сей бік має поживок з того боку: звідтіль вивозять лїс під будови по містах і на дрова, мають сякий-такий зиск з польовання та рибальства на тамтому боцї. Отже гаразд би було, коли-б державець дозволив оселитись правобережанам на Слобідській Українї, коло Сум, Харкова, Ахтирки, Богодухова, Ольшанки та Змієва, Торця і на инших тутешних землях. А коли вони осядуть ся, тодї би весь край сей, себ то полки сумський, ахтирський, харьківський і рибинський було віддано під мій гетьманський реґімент! Тодї-б звеселив ся весь український народ і тодї-б можна було не пустити єго на правий бік Днїпра, під кормигу мусульманську, на довічне неволеннє і спожиток поганству. Я-ж, гетьман, з свого боку пильнувати му, щоб все було гараздїйше нїж перше. Коли-ж державець не дозволить правобережанам оселитись тут, на слободах, я боюсь, щоб часом вони за своєю нужденностю не відійшли на правий бік, не стали-б жити там під бусурменською кормигою і потім би не чинили руїни та колотнечи“.
Про се саме Самійлович ще раз доводив у Приказ через своїх послів, але єму відповіли, що треба чекати царського наказу. Московський уряд нїколи-б не пристав на те, що хоча було користним для Українцїв, але з погляду московської полїтики здавалось небезпечним.
Одержавши звістку про роз'єм, гетьман повідомив Сїчу, що на протязї двадцяти лїт запорожцям вільно ловити рибу на всему Днїпрі, але вони повинні пильнувати згоди і карати тих свавольників, що захтїли-б живитись татарською здобиччю. 15 цьвітня видано було унїверзал до всего українського народу про роз'єм з Турками. Відповідно свому унїверзалу все правобереже, опріч Києва і єго околицї, відходило до Турків
