Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/156

Цю сторінку схвалено
— 144 —

такі самі Українцї і підданки одного державця, як і гетьман і все війско! Оттодї-б було з руки гетьманови розселити сих правобережан і урядувати ними так, як тепер бояри урядують“.

Як не намагали ся посли, одначе боярин не висловив причини, чому московський уряд не пристав на бажаннє Українцїв, і щоб як небудь відмовитись, сказав, що велено вирядити межовиків, які-б витичили границї межи Слободзеєю і Гетьманщиною, що є під гетьманського булавою. На се Мазепа сказав: „Ледві чи може бути, що-б став ся наказ слобожан від нас відмежувати і відокремити. На віщо їх межувати? Адже-ж і Слободзея і Гетьманщина — під державою одного державця, і як там, так і тут мешканцї — єго вірні підданки“.

На останку посланцям було так відказано: великий державець звелить послати добрих дворян, щоб вони роздивились і оглянули вакуючу землю, що годить ся під оселї; а там вже можна буде обміркувати, скільки на їй можна людий посадити, надїливши їх нивами і сїнокосами. Коли-ж станеть ся опис сих земель, до гетьмана буде прислано царський наказ про те, як і де розселити отих Заднїпрян.

— Тимчасом справа про роз'єм з Кримом і Турками пішла так до ладу, що скоро мали ся погодити. В вереснї 1680 р. до Криму було виряджено стольника Василя Тяпкина з дяком Микитою Зотовим. Переїздячи через Гетьманщину, вони пробуди у гетьмана вісїм днїв. Самійлович від себе вирядив з Тяпкиним до Криму війскового товариша Раковича „значного чоловіка, що гаразд балакав по бусурменському і на латинській мові“.

Посли прибули до Криму останнїми днями жовтня 1680 р. З початку мурзи, які в імени хана умовляли ся про згоду, сказали, що нїчого і заходжуватись коло неї, коли росийських земель від Туреччини не буде відграничувати Днїпер. Москалї відмовляли на таких забагах. Тодї приведено було взятого у полон боярина Василя Шереметєва і перейнятого царського гонця Сухотина; Татарам хотїлось, щоб вони, з свого боку, умовляли земляків, приставати на границю по Днїпро. Бранцї не згоджували ся, тодї їх закинуто було до земляної тюрми. Тяпкин і Зотів не поступали ся і завзято налягали, щоб гра-