була ще така сила, що її-б вистарчило і на більше людности. По слобідській Українї осаджували ся і козаки і поспільство. Ті і другі залежали на новоселицї не від гетьмана, а від „Білогородського розряду“. Натуральна річ, що Українцям ходило о те, щоб земляки їх всї були під одним реґіментом. Ранїйш бажали сполучення правобережної України з лївобережною; правобереже тепер обезлюднїло зовсїм, — натомість тепер виступає слобідська Україна. Бажаннє гетьмана і старшини, щоб сей край підлягав гетьманському реґіменту, було, опріч чого иншого, натуральним ще і от чому: по слобідській Українї селили ся не тільки правобережні прочане, а навіть де-хто і з лївово берега, хто на новоселицї бажав набути собі більших пільг. Гетьманщина в такий спосіб збувала ся і своїх людий, і користи, яка була від поспільства. На останку межи слободами, суміжними з гетьманщиною і людьми гетьманського реґіменту раз-у-раз виникали якісь непорозуміння і суперечки. Лагодити такі справи було вельми трудно, бо границї гетьманщини були непевні, неясні і невідомі нїкому, а за нею зараз починалась обложна земля. Наприклад от завели ся близько Конотопа слободи: Бочечки, Козацька Діброва, Ґрузьке[1]. Зараз туди помандрував і дехто з гетьманських людий. В гадяцькому полку вели ся давні змагання межи Опошнянами і новими осадчими слободи Рублївки[2], що понад р. Мерлом. Слободяне захопили в свої руки землї і лїси, які розкинулись межи Ворсклою а Мерлом; тим часом Опошнянцї теж робили забаги на їх, бо, мов, вони ранїйш володїли ними. Опошенські козаки, бажаючи спекатись раз-у-разні служби війскової, перебирались на слободи, з Опошнї вийшло їх вельми богато, найпаче зараз після другого походу чигиринського. Теж саме творило ся і в полтавському полку: полковник полтавський, Черняк, доводив, що на Коломаку зовела ся слобода з правобережан і слободяне захопили пасїки, лїсові розсадники і сїнокоси значних війскових товаришів полтавського полку. Лунали чутки, від яких вельми турбували ся Полтавцї, що от буде заведено ще богато слобід там, де втїкає Коломак, на верхівях Орелї,
Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/154
Цю сторінку схвалено
— 142 —
