Коли Юрасько, справдї, бажає царської ласки і захоче бути гетьманом, а від згоди з бусурменом і ранїйших своїх злих вчинків відхрещуєть ся, то державець прощає єму вини єго; нехай сьміливо йде до гетьмана!
Чи були і далї які зносини з Хмельниченком, не знати. Мабуть смерть, що стала ся скоро після сего, перервала їх, хоча сучасники не лишили звістки про те, коли іменно вмер Юрасько.
У Кримцїв була думка, погодити ся з Москвою і кримський хан і Калга-салтан двічі до царя про се писали. 1679 р. в липнї цар відповів, що готов мирити ся, але коли Турки і Татари не турбували-б більше єго царської держави. Тим часом до Самійловича доходили вісти з турецької землї, що падишах і візір хотять з великими потугами йти війною на Київ. Така чутка причинила ся до того, що московські ратні люди і україньскі козаки цїле лїто виводили на ново, то справляли фортецийні приправи у Києвї, а стольник Перхуров стояв на р. Самарі з 15.000 тисячма війска, чекаючи на ворогів. Але серед таких війскових пересторог і Москва і держави мусульманські умовляли ся о поєднаннє. Виряджено було „думних дворян“ Даудова до Туреччини і Сухотина до Криму. Як ось несподївано приїхали до Москви польскі посли Бржостовський і Гнинський і стали підбивати царя, пристати до спілки християнських держав проти мусульман. Тодї післано було дяка Омеляна Українцева спитати, як про се думає гетьман.
Порадившись з старшиною, Самійлович доводив посланцеви, що непридатно приставати до спілки проти Турок і виряжати війско на Туреччину. Навпаки, в імени всего українського народу він просив, щоб Москва скорїйше погодила ся з Турками і Кримом; конечно, се повинно статись на вигідних умовах: іменно гетьман казав щоб від Турків нас відмежував Днїстер, або, що найменче, Бог, але на сей раз межи Днїпром а Богом, нехай нїхто не осїдаєть ся, щоб не виходило суперечок. Опріч того, Самійлович переказував думку Сїрка і запорожцїв, що була згідна з єго власною. Як би мусульмани закомизились, гетьман раяв бути готовими до війни і оборони Києва. В Москві пристали на раду гетьмана, і польскі посли, що приїздили запрошувати царя до спілки, повернули в листопадї назад з голими руками.
