тинцїв пропав: тої-ж ночи вони склали раду і перед сьвітом вислали попа з деким ще, щоб просити помиловання. „Покладїть ся на ласку монарха і вельможного пана гетьмана — сказав полковник — переправляйтесь з своїми родинами і своїм добром через Днїпро; там вам будуть наданї осїлости, але туди далеко, щоб не заманулось вам знов втїкати на правий берег“. По дорозї від Жаботина до Чигирина почали вже заводитись селитьби для тих трьох тисячів, яких Юрасько перевів з лївого берега на правий. Все тепер було сплюндровано і хати, і млини, всякі инші будови і навіть церкви — все знищено було огнем. Людий зігнано за Днїпро з родинами і достатками. Від Жаботина Косагів і гадяцький полковник пішли на Черкаси, куди з другого боку прямував і Семен Самійлович. Проте, як сплюндровано Черкаси і зігнано тамошнїх мешканцїв на лївий бік, немає звістки в сучасних документах, мабуть тому, що там все вже було пусто, як каже Самовидець.
Отся важна в істориї України подїя живе в памяти народнїй, відповідно переказам, під назвою „згона“: людність, яка лишила ся на правобережі, наказом урядовим зїгнано було на лївий берег. Самійлович міг з певностю оповіщати уряд московський, що вся правобережна Україна обезлюднїла, а Хмельниченко урядуючи у Немирові, не міг шкодити пограничним містам і селам царської держави, як то було перше. Яненченко, втративши Корсунь, перемістив ся до Хмільника з 50 козаками, а Коваленко сидїв у Кальнику з 40-ма.
За похід, так добре справлений гетьманським сином, царський посланець, стольник Карандїєв, привіз гетьманови царську грамоту похвальну і подарунки шовковими материями, оздобленими золотом і сріблом, футрами собольовими і горностаєвими і зброєю.
Хмельниченко і перше міг держатись тільки страхом, якого наганяли Турки, що стояли в него поза спиною, а не добрій волї нїхто з Українцїв не горнувсь до него. Тепер же пануючи над невеличким числом людности на Поділю, він своєю зажерливостю і жорстокими вчинками зовсїм озьвірив проти себе людий. На своєму дворищї викопав він яму двадцятисяжневу і закидав туди всїх заможнїйших людий, найпаче колишнїх арендарів, що держали відкупи за часів польского уря-
