до Днїпра і перейшов на той бік. А услїд него пошло і війско, гнало єго ще верстов 335 до р. Малого-Інгульця; далїй гнатись було нїкуди, бо понавержено великі кочугури снїгу, а тому і повернуло воно назад на Кереберду.
На сей таки час, коли от Хмельниченко справляв свій похід на лївобережну Україну, припадає і набіг Турків і Татарів, на Сїч, післа якого небавом счинив ся останнїй за життя Сїрка побідоносний напад Запорозцїв на Крим. Кримський хан прираяв візіреви напасти на Сїчу саме в ночи під Різдво, коли, на єго думку, сїчовики повинні бути пяними ради сьвята Божого. Отже візір прислав 15.000 Турків. Хан не поскупивсь на коний і сам з ордою тихо-мирно запровадив їх до самої Сїчи. Запорожцї, не сподїваючись біди, не поставили вартовна як слїд було. Орда оточила Сїчу, а яничари добрали ся до міста, залюднили вузенькі вулички Сїчові і моглиб усїх перевязати; та на щастє оден з запорожцїв, швець, прокинув ся рано; відчинив вікно, коли бачить якісь чужі несподіванно з'явили ся, він притьмом згвалтував козаків свого куріня. Почали палити через вікна, трівогу забили по других корінях і вся Сїча кинулась до зброї. Туркам не зручно було повертатись на тїсних вуличках Сїчі, а тим часом запорожцї потрафляли в саме серце; не маючи спроможности направити рушниць у вікна. Турки палили в гору у повітрє. Ледві почало на сьвіт благословитись, Турків було побито, частина тільки їх якось спасла ся і швидче утїкла з Сїчи; хан, бачучи, що непереливки, повернув з своєю ордою на степи. Рано запорожцї витягали трупи забитих і волїкли їх у ополонку, під лїд. Тодї Сїрко написав до хана знаменитий лист, докоряючи, що він робить не по лицарськи, бо потай набігає і само таким часом, коли війско гуляє; нагадував єму славні подїї козаків на тугульманах і обіцяв ся навеснї провідати єго. I справдї, навеснї Сїрко з запорожцями набігши через Саваши на Крим, вельми зруйнували єго, нагнали великого страху на мешканцїв півострова, а навіть на самого хана. Вертаючись, вели з собою козаки бранцїв; між ними були і так звані „туми“ — дїти від батьків і материй християн, що родили ся в Криму в неволї. Більшість — то були сущі Татари мусульманської віри, які й слова нерозуміли по українськи. У степу на спочинку, коли козаки варили собі кашу, підпасуючи коний,
