шивши Яненченка-Хмельницького на Корсунь, й Коваленка — на Кальник[1]: сї міста подарував їм падишах, як маєтности. З Хмельниченком, по відходї візіра, лишило ся 700 чоловіка Татар та від господарів 800 „семєн“[2]; 5 поміж їх по 200 чоловіка тих і других Юрасько вирядив до Корсуня, а решту зоставив коло себе у Немирові.
Юрасько отаборив ся на спустїлій „слободї“ Викитцї, постановивши коло свого мешкання поблизу по 10 чоловіка яничар в одній хатї, а останнїх Турків ї Татар розгуртував на другому передмістї немирівському, що прозивало ся Шполовцями. Своїх, Українцїв, з Хмельницьким, на батьківській землї, було на обмаль. Та й тим він не няв віри і зараз же почало їм мулити володїннє новопоставленого князя українського. Юрасько розпорядив ся, щоб підлеглі єму Українцї постачали єго Татарам і „семєнам“ скільки треба мяса, сира і иншого, що йде на їду, і опріч того - ж три осьмачки вівса на кожного коня.
Юраськови бракувало засобів, щоб справити свої заміри; отже він і почав вимагати гроший від богатих мешканцїв, закидав їх до тюрми, а то турецьким звичаєм велїв бити їх киями по підошвах, поки не дістав кілька сотень червінцїв. Не милував він і тих, що пристали до него, скоро він з'явив ся. Візір, будучи з ним під Чигирином, раяв Юраськови не підпускати близько до себе козаків, що мали яке-небудь старшиньство, а сподїватись на оборону для себе тільки від Турків. З такої ради Юрасько убив Астаматия, що був недавно при нїм наказним гетьманом і кальницького полковника Варяницю, постановивши натомісць Коваленка. Инші, навіть дехто з ріднї Хмельницького, щодня немов віл обуха, каже сучасник, сподївали ся того-ж самого. Задумуючи похід на лївобереже Днїпра, Юрасько послав немирівського сотника Берендїя до кримського хана просити, щоб він прислав свою орду. Юрасько надто лютував проти Запорожцїв. „Колиб менї поталанило, — казав він, — хоча 1000 чоловіка їх виманити з коша, зараз би віддав турецькому султанови у каторгу“. За
