їну „ізнужало та ізнищало“, розпустив полки полтавський, прилуцький, лубенський, миргородський і гадяцький, а київський, переяславський, чернигівський, нїженський та стародубський рушив до Переяслава, бо прочув про нові заміри ворогів.
Повернувши від Днїпра до Чигирина, візір наказав знищити останки міста і замка, а потім турецьке війско рушило в дорогу. Турки отаборились на Капустиній долинї[1]. Від хороб і від недостачі харчів їм приходилось до скруту. Б турецькому обозї була така дорожня, що за мішок пшеничного борошна брали 10 єфимків, а ячмінного — пять; Турки оден з перед другого кидали ся забирати здобич у Татар, коли ті повертали з загону, але й Татари не геть то пишали ся здобичю: нїгде було нагарбати її. Таборуючи на Копустиній долинї, Хмельниченко, за порадою візіря, розіслав гонцїв з унїверзалами до Корсуна, Канева, Черкасів, оповіщаючи, що він наказує Іванови Яненченку-Хмельницькому поприводити міста під свою владу і оборону. „Не така се буде оборона“, писав він, „як то було за Московщиною: князь Ромодановський і Самійлович, не спинивши потуг найяснїйшого султана турецького і хана кримського, спалили в пень Чигирин, замордували багато душ християнських, а самі з соромом пішли. Просїть же, поки час, ласки у верховного візіря і відгукнїть ся до нас згодою і покірливостю. Коли-ж, пак, не послухаєте, то прийде на вас конечна погибіль“. Таке посланнє вирядив від себе і візір, вимагаючи покірливости Хмельниченку і підданства турецькому султанови, загрожуючи руїною полоном і погибелю.
Корсунцї піддали ся. Західні міста: Кальник, Немирів і инші, де перебували польскі залоги, теж корили ся і кликали Хмельниченка, — щоб він поміг їм спекатись Поляків. Але Канївцї відповіли, що вони не підуть на згоду, бо боять ся Москалїв. Так відмовивши Юраськови, почали Канївцї пе-
- ↑ Капустина долина — колись місточко, а тепер село Звенигородского повіту (в Київщинї) коло річки Шполи.
