Уряд затвердив постанову старшини про оранди, настановив у Чигиринї новим воєводою окольничого Івана Ржевського, давно вже відомого Українцям, а інженїром — шотляндця Петра Ґордона, що лишив цїкаві записки про своє довгочасне пробуваннє в Московщинї, — і під їх зарядом — пять стрілецьких „приказів“ з головами і сївський драґунський полк. Гетьман мусїв був постачати у Чигирин через Українцїв запаси хлїба московським потугам на харч.
Царський гонець Поросюков, якого провели до Туреччини козаки, зустрів там не зовсїм щире витаннє. Єго до самого падішаха не допустили і на одруб відказали, що коли московський цар не відступить ся від Чигирина та України, то війна неминуча. Гонець був сьвідком хваткого лагодження турецьких потуг і насилу дав вістку про се до Москви. Відібравши сї звістки квітня 12, цар, порадившись з духовеньством та боярами, наказав князеви Ромодановському рушати з війском на Україну. Але до баталїї з турецьким війском наказав почати переговори з візірем, спробувати вмовити єго, що Україна здавна — власність Московщини і що Дорошенко не по правдї віддав її Туреччинї, а того-ж то нема чого воювати. Як що з переговорами не пощастить, Ромодановському наказано було попереду обороняти Чигирин, але як що він побачить, що єго не можна обороняти, він мусить зруйнувати єго до останку, а з Турками погодити ся на таких умовах, що на тих місцях жадних міст не будувати і усїх мешканцїв, що там лишили ся, перевести на лївобереже. Але Ромодановському наказано робити се так, щоб з того в українському народї не виникло нарікання та ворохобнї.
Сподїванка турецького нападу зрушувала не переляк, а тривогу, що була перемішана якимсь таємничим почуттєм жахання і відваги. Самійлович дав наказ готувати ся до оборони не тільки козакам, але й поспільству. Усї городяни і селяни повинні були кожний приставити з своєї родини вояка: заможні на трех синів одного, а убогі — на пять. До сего прилучали і ремісників, і малярів, і скрипарів, і дударів, — як каже лїтопись. Архієпископ Лазар Баранович своєю владичною грамотою наложив на всю Україну піст по три днї що тижня, по понедїлкам, середам і пятницям. Усї сими днями повинні були удержувати ся від всякої їди і питя і пробувати
