тим і всї ми у підданьстві. Засяде Юрасько у Чигиринї усї ті, що з правобережа до нас сюди перейшли, знову підуть до него на правий бік, і нам не в силу буде їх затримати! Як що, Боже борони, Чигирин здобудуть Турки і посадять там своїх людий, тодї цар турецький загадає брати запас з сего боку Днїпра! І усї наші українські міста проти волї стануть єму корити ся. Тодї Туркам і до московських міст шлях буде простий! Ось і тепер вже козаки тільки того і чекають, чия візьме гору у Чигиринї. Гаразд, що ось тепер нам пощастило; того-ж пак зараз двох полковників зпід Гоголевого гетьманства до нас обізвались. Є надїя, що і Гоголь з рештою у підданьство цареви перейде. А як Юрасько йшов ще до Чигирина, Гоголь вже міркував: чи не доведеть ся єму пристати до Юраська, як що Юрасько нас подужає.
З Батурина Тяпкин їздив до Чигирина і узяв там опис окопів. Повернувши до гетьмана, він знову розмовляв з ним про Чигирин, але вже при старшинї. Всї одностайне стояли на тому, що Чигирин слїд полагодити і оберегати, а то Українї буде лихо від Турків. Самійлович, дивлячись на образ Богородицї, з слїзьми вимовив: „О! недай Боже попасти нам у руки бусурменам!“ Як Тяпкин поїхав, гетьман засилав до Москви війскового канцеляристу Василя Кочубея говорити про те-ж таки та обстоювати Чигирин. Разом з тим він доручив єму довести московському урядови, що Українцї нїяким робом не можуть воювати бусурмена вкупі з Поляками, улесливій приязни яких нїколи не слїд няти віри. В сїй справі Самійлович на деякий час взяв гору: Чигирин не наказано анї руйнувати, анї кидати, навпаки, радились про заходи та способи оборони єго супроти сподїваного ворожого нападу.
Самійлович в розмовах з Тяпкиним та другими царськими послами і гонцями, що бували у него, ганьбив свого ворога Сїрка, запевняючи, що він потай зносить ся з ворогами і тільки удає з себе вірного цареви. Московський уряд, як і ранїш, лишив гетьмана, надїляв єго соболями, але вирядив до самого Сїрка царську ласкаву грамоту з подарунками, хоч як се не мило було гетьманови Сїрко витав царського післанця Перхурова почесно, дякував цареви, але прохав для себе корогви і бунчука, яко ознаки найвищої влади над сїчовими козаками. Видно було, що він має замір бути незалежним від нелюбого