Самійлович відповів: „Хоча я так оповіщу про Дорошенка, тільки нїхто менї не пійме віри, а всї думати муть, що єго заслано на Сібір. А щоб єго розпитувати про турецького султана, также-ж єго брат Грицько у Москві, той стілько-ж відає, скілько і сам Петро Дорошенко“.
Волконський сказав: „Сего брата взято в полон і привезено до Москви давно. Про останнї турецькі та татарські заміри він не знає“.
Самійлович доводив: „Всї листи, які були з Дорошенком від турецького султана та візіря кримського хана, він вже менї доручив і про турецькі заміри все передо мною об'явив. Я про се вже писав цареви і наперед буду розпитувати Дорошенка і писати му до царя про все, що від него довідаюсь. Засилати-ж Дорошенка до Москви нїяк не можна, щоб не збаламутити Українцїв не тілько правого, але й нашого лївого боку“.
Князь Волконський казав далї: „Гетьмане, вволи волю царя, зашли Дорошенка без жадного вагання. Цар бере єго у Москву, жалїючи тебе-ж. Адже Дорошенко твій давний ворог. Він усякі способи вишукував на твою згубу, на чвари, на знищенє всего українського народу. Тобі самому сї справи краще відомі. Небезпечно, щоб він був на сему боцї Днїпра; щоб не залишив він, як і ранїш зрахував, чого недоброго проти тебе і не підбурив би на лихо яких гультаїв“.
„Хоч він, сказав гетьман, і був менї давний ворог, але-ж ми самї кликали єго у підданьство і я, гетьман, і уся старшина обіцяли та заприсягли берегти єго та давних провин єго не згадувати. А він від себе дав присягу, щоб вірно служити і бути у вічнім підданстві цареви. Бояти ся єго не маю чого. У перше, коли він ще не був у підданстві цареви, я все знав, що чинило ся у Дорошенка, а тепер тим більш все менї буде відомо“.
Князь Волконський закинув: „Дорошенко і ранїйш присягав ся цареви перед Кошовим Сїрком і прислав з своїм тестем до Москви турецькі санджаки, а після того знову листував ся з турецьким султаном та кримським ханом. Звідсїль знати, що він людина непевна і єго треба берегти ся на далї. Того-ж то, гетьмане, вчини по волї царя, зашли Дорошенка зі мною без вагання“.
