Барановича не пошкодили нї тому, нї сему. Він в розмові з боярином Матвієвим, що правив тодї „Малороссійскимъ приказомъ“, здалека тільки натякав проти гетьмана. Він говорив:
— „Я, скілько спроможу ся, служу і піклую ся вірно великому державцеви; от, тілько гетьмана нїяк не спроможу ся вигоїти з тої туги, що напала на него. Хтось набрехав єму, буцїм то великий державець хоче гетьманом зробити Солонину. Гетьман з того вельми тужить. Сумує він і через те, що Пиво з Поляками біля Києва манастирські маєтности спустошив, а гірш за все вболїває гетьман про Київ, щоб Києва і інших українських міст цар не віддавав Полякам, та все питає у мене: „Де у нас з Поляками межа буде?“ А менї як про те знати? Я єму заприсягаю ся душею і своїм саном, що у царя нема на думцї віддавати Київ, а він гнїваєть ся на мене і каже: „Ось як тілько я дочую ся, що Москва захожуєть ся коло чого лихого, так я звелю тебе лютою смертю замордувати“. А я єму на те й кажу: „Готов смерть приняти за правду і за великого царя та тілько усе оте, що тобі верзуть і чим тебе страхають, — все те брехня“. Попильнуйте-ж ви, пішлїть до него розумного чоловіка з царською грамотою, щоб обнадежив єго цар, що Києва Полякам не віддасть і Солонини гетьманом не зробить. Утїште ви єго, ради Бога.“
Більш сьміливо протопопа не відважував ся говорити в Москві про свого гетьмана, доки гетьман був ще у царя в ласцї.
1-го березоля р. 1672 гетьманових післанцїв відпустили з Москви і вирядили з ними до гетьмана царськими гонцями стрілецького голову Михайла Колупаєва і піддячого „Малороссійского приказу“ Максима Алексєєва. Не доїздячи 20 верстов до Сївска,[1] почули вони чудну і несподївану звістку: з Путивля прибіг до Сївска від путивльского воєводи Волконського стрілецький сотник Ушаков з вісткою, що ґенеральний писар Карпо Мокриєвич, стародубський полковник Петро Рославець та переяславський полковник Думитрашко-Райча привезли в Путивль закованого гетьмана Демяна Многогрішного.
- ↑ Повітове місто в Орловщинї.
