Сю грамоту повіз до гетьмана той самий Танєєв з піддячим Семеном Щоголевим. Тимчасом гетьман 29 лютого вирядив до царя в Москву нових післанцїв: нїжинського протопопу з ґенеральним осаулою Грибовичем і товаришами. Гетьман знов писав в приказ про непорозуміння з Поляками за межі. Андрусівська умова клала якусь стару межу, а Поляки вважали в тій старій межі і Стародуб, і Чернигів і інші міста по той бік Десни. Гетьманові післанцї розминули ся з московськими, що їхали від царя до гетьмана.
Танєєв приїхав в Батурин 7 березоля, того-ж дня ставив ся перед гетьманом і доручив єму царську грамоту. Гетьман в той день був трохи збентежений і здаєть ся під чаркою. Звелївши вичитати грамоту і постерігши, що цар велить єму бути безпечним, гетьман мовив:
— „Як нам усїм не бояти ся, коли цар нишком поступаєть ся польскому королю своєю віковічною вітчиною — преславним містом Києвом з українськими містами і усїм війском запорожським! Були в Москві договори польских післанцїв з царськими боярами; по статтям глухівським треба було, щоб з польскими післанцями сидїли й наші від війска запорожського, отже наших то післанцїв і не пустили на раду, щоб почути їх вольного голосу; наших післанцїв держать в Москві наче невольників тих, та ще й виправдують ся тим, буцїм то польскі післанцї та комісарі їх не пустили. Нї, не так воно є; не польскі післанцї з комісарями, а царські бояри з радними людьми заподїяли усе те, щоб війско запорожське не відало, що Київ з українськими містами цар віддає Полякам. Отсїм ви вчинили війску запорожському навіки безчестє, а у Поляків собі на глум заробили. От як польскі комісарі вернуть ся до свого короля, так він вишле на Україну грамоти свої і напише в тих грамотах: „Дивіть ся, що вам Москва зробила“. Через се буде велика колотнеча в народї. Та і в лїтописи своїй Поляки запишуть, що Москва наших післанцїв на раду не пустила. Вже-ж кому на лобі буде зроблена рана, то хоч вона й загоїть ся, а шрам з неї до віку лишить ся. От так і наше війско запорожське: до віку не забуде вам того безчестя. Наш православний Київ і наші українські міста ваш цар не шаблею добув, ми з доброї волї пристали під єго руку, єдине про те, щоб він обороняв нас від ворогів. А коли
