то брацлавському, київському й чернигівському, де перебувати муть полки київський, брацлавський, паволоцький, уманський, канївський, подільский і торговицький, так само, як і стародавні козацькі полки і чигиринський, черкаський, канївський і білоцерківський, провести межі від земель Речи Посполитої. По тих повітах, де жити муть козаки, коронне війско не тілько щоб не брало з людности жадних поборів, але й самі дїдичі не мати муть права приїздити в свої маєтности, або присилати своїх відпоручників; але вони діставати муть раз на рік через своїх післанцїв податки, які їм належати муть ся по договору; бо інакше пани стали-б гнобити козаків, а через те і згода не встояла-б.
Усї козацькі добра повинні бути вільними від усяких податків, які будуть наложені на українське поспільство і самі козаки не залежати муть нї від кого більш, як від свого гетьмана і єго урядників. Від усяких мит на перевозах і переправах козаки повинні бути вільними. Війско коронне, коли гетьман покличе єго на Україну яко запомогу проти ворогів, повинно стати під руку гетьмана запорожського і без єго відома не може перебувати на Українї. З волї і по наказу гетьмана набирати меть ся ще війско охоче і виживляти меть ся воно з королївських і панських маєтностий. На гетьманську булаву піде староство чигиринське і Трахтемирів з монастирем, а на гармату староства лисянське, корсунське і богуславське; на єнеральну і полкову старшину положити дохід з староств, та тілько не з тих, що будуть приписані на гетьманську булаву й на гармату.
Опріч того гетьман без перешкоди може брати, що єму треба буде на військові видатки з маєтностий королївських і панських. Король може покликати війско запорожське по землях польских на службу і про те він повинен вислати до гетьмана унїверсал сам, а не польскі коронні гетьмани і тодї український гетьман, посилаючи козаків, посилає з ними замісць себе призначеного від себе наказного гетьмана. На останку в наказї стояло, щоб відповідно тому, як вимагали козаки при виборі короля Михайла, уния невідмінно була-б скасована і наперед, щоб нїгде в законах не лишило ся найменьшого натякання про унию; щоб скрізь, де була річ про руський народ, розумілись би дізунити.
