відомими, але Дорошенко пильнував потаїти їх від Українцїв до якогось часу і в листї до Многогрішного докоряв єму, що він йме віри тим дурним пащикованням, які про него, Дорошенка, плетуть єго вороги. „Не станеть ся того нїколи, щоб я любу свою Україну хотїв запродати в підданство до царя турецького: не було сего у мене з роду й на думцї“. А супротивник Дорошенків Ханенко усїма заходами підлабузнював ся до Многогрішного, аби підбити єго на те, щоб укупі з ним воював проти Дорошенка; Многогрішний повідомляючи про се московський уряд, додавав, що на єго думку, лїпше буде обороняти власний край, нїж втручати ся в справи по землях Речи Посполитої. Така думка подобала ся в Москві, бо вона припадала до основного погляду тодїшньої полїтики московської; тим то цар в листї 20 листопаду до Многогрішного — казав не давати запомогу Ханенкови, а оберегати спокій на лївобережу.
В груднї р. 1669 гетьмана Многогрішного збентежив ось який випадок. З тої комісиї заступників, що зібрала ся провести межі між Московщиною і Польщею відповідно андрусівській умові, переїздив через Україну прапорщик Тадїй з якимсь Поляком: вони везли лист до Дорошенка та по дорозї заїздили до архиєпископа Лазаря Барановича і до гетьмана Многогрішного і повідали їм, що комісия буде і в Київі і козаки повинні вдати ся до короля з просьбою про свої справи. Многогрішного, чоловіка палкого, ся звістка обурила: „Чому се так, мовив він, що ви їдете через царську державу і везете лист до Дорошенка, а до мене й нема листу від заступників в комісиї? Дорошенка в листї іменують гетьманом обох сторін Днїпра, мене-ж гетьманом не іменують, а хочуть, щоб я їхав з просьбою до короля“. Демян так розгнївав ся, що хапав ся за шаблю і кричав: „До віку сего не буде! не зарікаємо ся класти наші шаблї на польскі шиї, як і перш було. Раз я з війском запорожським заприсяг ся цареви, то ми усї полягти за него готові, а до польского короля нїчого нам їздити.“
Післанцїв відпустили. Переїздячи через міста, вони розповсюджували списки з зазиву, що закликав Українцїв взяти участь в комісиї. Заступники: польский — Ян Глинський а московський Ордин-Нащокин з товаришами підсоглашали духовних
