є віщовання, що пропадуть вони від руського народу, дай Боже се швидче! На сю справу нехай Господь підійме війско запорожське. Писав до Дорошенка і новий гетьман, що як би то воно добре було, коли-б ото увесь український народ був під рукою одного монархи, та мабуть нема на те волї Божої. „Живи-ж з нами по приятельски. Перебуваючи нам під царем московським, а вам під королем польским — треба жити в згодї“. Многогрішний прохав Дорошенка, вивести з лївобережної України своє війско, а коли того не вчинить, так він з своїм та з царським війском виженуть геть „не любих гостий.“ Написав новий гетьман і до непокірливого єму лубенського полковника, напучував єго відцурати ся від Дорошенка, пристати під реґімент єго, Демяна, і заприсягти на підданство цареви; а не то „нехай же не дивуєть ся, коли станеть ся, що небудь прикре“.
8 березіля Ромодановський звичайно зробив гетьману, старшинї і полковникам подарунки соболями, а вони єму подарували коний. Потім він рушив з Глухова, а гетьман і старшина провели єго 3 верстви за місто.
Хоч яким осоружним повинен був показати ся Дорошенкови вибір Многогрішного; але московський уряд вдавав з себе, що приятелює з правобережним гетьманом. В листї до него 26 лютого, цар хвалив єго за те, що не повіддавав Татарам полонених воєвод і прохав, визволити їх з полону. В березолї архимандрита київо-печерської лаври Ґізель післав в подарунок до царя Олексїя свою книжку: „Мир чоловіка з Богом“, і захожував ся прихилити царя до митрополїти Осипа Тукальского, Дорошенкового приятеля. Ґізель писав до царя: „Накажи отсего доброго мужа посадовити на митрополию в Київі і вчинити відповідно єго сану пошанованнє. Сподїваю ся, що тодї між козаками вагання не буде і не тягти муть вони до поєднання з Турками, тай для вашого величества він буде потрібен: чоловік він вельми вчений, розумний, зазнав на собі всякого гнобительства і поклїпу іновірних“. Пильнував Ґізель тодї-ж таки помирити з Тукальским і архиєпископа
