І ви, котрі будете біля мене, мусите служити єму вірно; жадним баламуцтвам і влесливостям не йняти віри“.
Обозний Петро Забіла, іменем ради, промовив: „Усї ми волимо з тобою гетьманом перебувати підданками великого державця і служити єму вірно: в тому готові і заприсягти перед євангелиєю. А ти, Демяне, булаву і коругов від нас приймай і будь нашим гетьманом.“
Демян взяв булаву і коругов, а Ромодановський доручив єму царський унїверзал на гетьманський уряд. Усї поздоровляли нового гетьмана. Ромодановський промовив: „Гетьмане, Демяне! будь здоров на гетьманському урядї з усею старшиною і з усїм війском запорожським лївого боку Днїпра. Служи великому державцеви вірно, йди до соборної церкви, та там перед чудотворним Спасом і на сьвятій євангелиї зложи присягу“.
Демян подякував боярина і мовив: „Нїколи я того не зроблю, що зробив Бруховецький, зрадивши великому державцеви. Я служити му цареви вірно, доки мого віку.“
Тодї голосно перечитали нові статтї; боярин спитав ся: чи чули статтї? Козаки відповіли, що чули. Тодї всї пішли до церкви і там заприсягли. До присяги приводив архиєпископ Лазар Баранович.
Другого дня в недїлю архиєпископ посьвятив гетьманські клейноти і промовив до нового гетьмана напучення.
8 березіля Ромодановський послав в Москву звістку, що рада скінчила ся; не потаїв ся і з тим, що козаки налягали, але він відмовив, щоб повиводити з України воєвод і ратних людий. Того-ж дня і гетьман післав лист до царя, запевняв, що служити ме вірно, не відважив ся писати про вивід воєвод і ратних людий, а благав звелїти, щоб війско московське запомогало Українї, коли нападуть на неї вороги. Боярин послав накази до воєвод в Чернигів, в Нїжин і в Переяслав, щоб там поприводили до присяги козаків і міщан. А 9 березіля Ромодановський вдав ся з листом до Дорошенка, писав, що гетьмана вже вибрали і прохав вернути на правий бік тих своєвольцїв, що попереходили на лївобереже. Тодї-ж таки і Баранович написав до Дорошенка, що як би то воно було добре, коли-б уся Україна була під рукою царя православного, а бути їй під Турком, се просто лихо: „У них, у Турків,
