і ратних людий. „Нехай цар буде собі певен, що ми служити мемо єму не вагаючись, і на зраду не підемо.“
Боярин відповів: „Досї ваші козаки і міщане не скаржились до царя на воєвод і ратних людий; великий державець наказав, щоб воєводи не втручали ся в ваші права і суди, не тілько в козацькі, але і в міщанські; судїть ся ви собі по вашим стародавним правам і вольностям. Кажете, ви що наші люди крадуть і підпалюють, так і про се нїхто з вас не скаржив ся; а то-б ми нарядили сьлїдство і покарали злодїїв. Видима річ, що се ви тепер тілько вигадали на те, щоб спекати ся воєвод. Ви собі і в думцї не кладїть, щоб ми повиводили ратних людий з ваших міст. Яку убезпеку ви можете дати, що в українських містах нїхто не зрадить, не повіддають міст ворогам і служити муть цареви вірно?“
Гетьман і старшина не тямили, що на се й казати, а боярин мовив далї:
— „Ще й попереду сего гетьман Богдан Хмельницький поєднав ся з нашим царем і до віку служив єму вірно. А потім що стало ся? Були у нас гетьмани: Іван Виговський, Юрий Хмельницький, Іван Бруховецький; умовляли ся вони, власною рукою підписували умови, заприсягли ся перед сьвятим євангелиєм, кляли ся власними душами, а потім все те позабували тай зрадили. Хиба давно Бруховецький велїв побити в містах воєвод царських і ратних людий? Ото-ж вбачаючи з вашого боку таку непевність, не можна вже вам няти віри. Ти гетьмане і ви старшина кажете, що берете ся оберегати ваші міста власними людьми. Не можлива се річ: і ми, і ви самі добре тямите і бачите, що коїть ся на тім боцї Днїпра по українських містах. Козаки і міщане слухають ся там не тебе, Демяне, а Дорошенка і проти царя ворогують. Коли-б і по тих містах, про які ви кажете, та не було царських людий ратних, то й там було-б те саме, що дїють тепер Полтавцї, Миргородцї й інші. Гетьмане і ви старшина! не здіймайте ви більше речи, щоб повиводити воєвод і ратних людий. Самі ви писали через післанцїв ваших, що в усему покладаєтесь на волю царську. Як всесильний Бог положив цареви на серце, так він і чинити ме. Хиба не так ви писали?“
Архиєпископ згодив ся і мовив: „Коли нам чинять утиски, так як-же нам мовчати і не нарікати? Тепер може-б на-
