Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/33

Цю сторінку схвалено
— 23 —

вати ся до царя про наданнє єго підручним „дворянства“, і тих, кого зробить цар дворянами (шляхтою), надїляти селами і млинами. Уряд московський і на се пристав, що цар своїми грамотами (унїверзалами) затверджати ме гетьманові надїли.

Післанцї прохали ще, щоб усї козаки були визволені від одбутків постою і підвід, і щоб отсї відбутки справляли єдине самі мужики. Прохали, щоб за гетьманом і старшиною було право зсилок з державами чужоземними. На се в Москві не згодили ся, кажучи, що й перше такого права не було за гетьманом; одначе приобіцяли, що коли трапляти муть ся в справах українських з'їзди з комісарями польскими або ханськими, так до таких з'їздів пуськати муть і гетьманових заступників. Післанцї торкнули питания про Київ: вони висловили, що не волїли-б віддавати Київ Полякам: послам відомо, що сойм польский прирадив повернути на латинські костели усї церкви православні і порозвозити з Київа по різних містах Польщи мощі чудотворцїв київських. Що такі заміри справдї є, посли показали листи до печерського архимандрити. Післанцям відповіли на се, що ті листи непевні і покладати ся на них не можна, бо не відомо, від кого вони прийшли і хто їх писав. Післанцї нарікали на Теофила Бобровича, що він зрадник потайний, а в доказ того подали „влесливий“ лист, буцїм то писаний Бобровичем і розповсюжений в народї. В тому листї була ганьба на андрусівську умову і зазив до народу, щоб він змагав ся проти лиходїйної полїтики сусїдних державцїв, що на двоє розпаювали Україну. Ще прохали післанцї, щоб уряд московський не приймав доносів від протопопи нїжинського Семена Адамовича, бо він під'южує до колотнечі. Про Бобровича відповідали послам українським, що цар наказав вернути єго в Москву, але листу, нїби то Бобровича, мабуть не доняли віри, бо нї з чого не знати, щоб над Бобровичем було яке сьлїдство. Про Адамовича відповіли, що він не під'южував і не писав такого нїчого, а приїздив він до Москви прохати царя за гетьмана і за війско запорожське. Отже тодї саме, як послам давали таку відповідь, у тому-ж таки „Приказї“, був вже протопопів донос. Заступники київських і нїжинських міщан, що поприїздили з післанцями, привезли статтї, просячи щоб уряд московський визволив міщан від суду воєвод московських і від постою жовнїрів московських, бо вони робили над людьми на-