Листопаду 17 дня р. 1668 прибув до Дорошенка післанець Шереметєва підполковник Гаврило Подимов. Він повинен був вдати ся до гетьмана, щоб зложив і прислав ті умови, на яких хоче гетьманувати на лївобережній Українї під рукою царя.
Дорошенко мовив до Подимова: „Я щиро бажаю з усїма містами обох боків Днїпра перебувати під високодержавною рукою царською; але тілько з умовою, щоб нїгде по наших містах нї на правому, нї на лївому боцї царських воєвод і ратних людий не було; щоб містами правили полковники та старшина козацька і Біла Церква щоб була під моєю гетьманською рукою. Коли-ж по містах будуть воєводи, так жадним чином не можна нам бути підданими царя. А під рукою у короля ми нї за що не хочемо бути, лучше вже будемо під бусурманами. Нехай вже в одному Київі будуть царські воєводи і ратні люди, бо ми самі не спроможемо ся удержати Київ. Київ мусить цар, з нашої таки волї, взяти під свою руку, і не віддавати єго королю і сенаторам, щоб над церквами не було наруги, а люди щоб не зазнали утисків; бо увесь народ український в одно каже: за Київ стояти мемо і вмирати мемо, а Полякам єго не віддамо. Та в Польщі нинї і короля нема.“
Подимов натякнув, що пристати гетьманови під царську руку, перешкоджує приязнь гетьмана до Татар. На се Дорошенко відповів єму: „Була колись у нас з ними приязнь і присяга була, але ми побачили, що Татари непевні: людий наших почали вони полоняти, от ми за се й будемо їх бити“.
Через війскового судю Олишевського гетьман послав до Шереметєва тимчасові умови згоди: воєводи і ратні люди царські нехай лишають ся, але тілько на час, та й то ще, щоб перебували з козаками в згодї, дружно і давали помочі проти бусурман і своєвольників. Між останнїми Дорошенко вказав на Думитрашку Райча, що з своїм переяславським полком пристав до Суховієнка.
— „Дивно менї, говорив Шереметєв Олишевському: чого отсе хоче гетьман Петро Дорофеєвич! і що доброго вийде з того, коли царських воєвод і ратних людий по ваших містах не
