яка була на радї, годила самому Демянови і почала прохати єго, щоб став він за старшого. Лїтописець додає, що Демян цурав ся і відмовляв так, як стара дївчина відмовляє гарному женихови. Демян згодив ся, буцїм то піддаючись під чужу волю, хоча тодї нїхто інчий як сам він правив усїма так, як сам того бажав.
Демян почав тодї титулувати ся гетьманом сїверським. Насамперед він вдав ся до Лазаря Барановича, прохаючи, щоб став за посередника між Україною а Москвою.
26 вересня Демян писав до архиєпископа Лазаря, що коли цар вибачить усе те, що скоїло ся через баламуцтво Бруховецького і забере своїх ратних людий з Переяслава, Нїжина і з Чернигова, то козаки цїлого лївобережа готові вклонити ся цареви і служити єму. Одержавши отсей лист, Баранович послав до царя Олексїя грамоту, незвичайно оздоблену квітками риторики, котрою видавали ся усї писання сего духовного мудреця свого часу. Архиєпископ прохав у царя пощади і прощення козакам і додав, що „рід сей (козаки) хоч і завзятий, але коли захоче кому служити, так робить щиро, не щадячи життя власного“. Се такий „рід“, що більш за все в сьвітї шанує волю і „без нужди не воює“. На доказ чого от хоч би Поляки: доки з ними працювали козаки, так вони і біля Хотина і по інчих місцях чинили славні подїї, а як війско запорожське відцурало ся від Поляків, тодї на Поляків злиднї напали.
Ласкава царська відповідь прийшла небавом: цар згожав ся знов приняти козаків під свою ласку. Демян Многогрішний діставши отаку відповідь через Барановича, знов писав до него, що війско козацьке дякує за ласку, але-ж під рукою царя хоче перебувати не інак, як по статях зложених за Богдана Хмельницького і щоб цар звелїв повиводити своє війско з міст українських. Тодї обіцяв ся Демян переманити під царя не тілько лївобережну Україну, але й правобереже.
Потім вирядили в Москву післанцями Демянового брата Василя і Матвія Гвинтівку. Мабуть навмисне обібрали таких, що зазнали кривди від Бруховецького.
Після того як ті післанцї висловили ся в Москві, прийшла до Лазаря Барановича царська грамота, писана 9 листопаду; цар вибачав козаків і все поспільство лївобережне
