Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/121

Цю сторінку схвалено
— 111 —

бийчана постїль, підбита червоною китайкою, дві подушки, пояс шовковий, голубий жупан, лисячий кожух, бляшана коновка, та деревяні: стакан, чашка, мисочка і солянка, поливане горнятко та сорочки з штанами. Усе добро Многогрішного, взагалї воно було не велике, велено повернути на церкви, бо Демян обіцяв ся збудувати в брацькому манастирі церкву і завести там школу і розпочав будувати церкви в Нїжинї і в Батуринї. На Україну післали приказ, щоб привезти в Москву семї засуджених, задля заслання і їх на Сібір. До Демяна прислали єго жінку Настю, синів Петра і Івана, дочку, котру хто називає Оленою, а хто Мариною, небожа Михайла і двох челядниць. Усїх їх випровадили в Тобольск і велїли держати в кайданах під великою вартою, а потім порозсилати по різних містах і повернути на козачу службу. Павло Грибович з дороги утїк, а се наробило лиха останнїм.

Дорошенко довідавшись, яке нещастє постигло Многогрішного писав до київського воєводи, що гетьман Демян зносив ся з ним і приятелював „не для якої лихої зради, що надають самі „превратні“ (непевні) голови, але для ствердження добрих річий православного християнства к вікопомній славі єго царського величества. Лихі люди оббрехали пана Демяна Ігнатовича, прихильного до царя чоловіка, і несподївано скинувши єго з гетьманського уряду, невідомо куди заперли. Коли сеї справи не роздивить ся сам цар, так я певен, що Господь Бог покарає кожного за неповинних людий.“ Але таке Дорошенкове заступництво могло лишень сприяти тому, щоб уряд московський дивив ся на Демяна, яко на зрадника, бо між головними доказами зради Демяна стояли єго приязні зносили з Дорошенком.

Кожен, хто перечитає процес Многогрішного, не може не запевнити ся, що сей чоловік погиб зовсїм невинно, а єдине тільки через нездержливу вдачу свою, за те, що під чаркою промовив різні слова, хоча треба правду сказати, правдиві слова. Єго вспирскливість і дразливість підбили проти него старшин і вони загадали ся скоїти над ним нечуваний вчинок; вони сподївали ся, що слова гетьмана промовлені при царських гонцях досить обурять проти него уряд московський. І вони не помилили ся! Найнесправедливійший поклїп досяг у Москві успіху. Люди підначальні без жадного сьлїдства,