— „Не було сего, відповів гетьман: з Дмитрашкою ми рідня, він подарував менї сагайдак, а я єму лубє.“
— „А по якого лїкаря посилав ти в Вільну ігумена Ширкевича?“
— „Ігумена я не посилав, а сам він їздив за своїми справами, і не в Вільну, а в Могилїв: от я і прохав єго при нагодї, щоб дістав менї лїкаря, він і дістав.“
Тодї гетьмана поставили око на око з Неєловнм і Щеголевим, вони запевняли, що все те, що записано, чули від него самого. Гетьман відрікав ся.
Допитували ся у гетьмана про єго похвалки йти війною на Московщину, скоро прибуде до него на запомогу хан з ордою. Питали, чи хвалив ся він, що під султаном турецьким лїпше жити, нїж під царем московським, що Москалї укупі з Поляками хочуть знївечити народ український, що він, гетьман, побє Москалїв, наче той Олександер Македонський, що він хотїв висватати у Дорошенка дочку за свого небожа, про що і приїздив до него від Дорошенка Куницький?
Демян відповів: „Нїчого сего я не говорив, все отсе вигадали на мене старшини, бо вони не люблять мене і хочуть під'юдити на мене царя. Куницький справдї приїздив до мене і через него Дорошенко переказував, що волїв би пристати під руку царя, та небезпечен, щоб цар не видав єго польскому королю. А я запевняв Куницького, що цар сего нїколи не вдїє.“
— „Демяне! мовили думні люди — повинись ти перед царем щиро, скажи чисту правду, як ти міркував з Дорошенком про зраду? Признай ся, хто знав про твою раду з Дорошенком? Повідай, як ви з Дорошенком умовили ся і якого інчого собі царя шукати ви прирадили? коли ви хотїли пристати під султана турецького, так на яких умовах. Признай ся про все і про все розкажи щиру правду, а коли ти не признаєш ся і не повиниш ся, так цар звелить взяти тебе під питку.“
Многогрішний стояв на своєму і говорив: „Нїколи не було у мене й на думцї, зрадити цареви і шукати інчого державця. З Дорошенком ми приятелї, я вдавав ся до него, щоб він не ходив війною на наші землї, і він менї на тому обіцяв ся. А щоб Дорошенко підводив мене до підданства султану
