саря і був непевен і остерегав ся царського війска. За се й виню ся, а про зраду я й не гадав.“
„Так чому-ж ти не зробив на писаря доносу старшинї і цареви? І яке тобі було дїло до того, що Великоґаґин з війском приходив? він був присланий на раду, а у вас нїколи не приходило ради, щоб не було війска царського. Коли-б не було війска царського, так у вас на радї скоїв ся-б бій.“
Гетьман на те відповів:
„Я людина проста, через свою простоту й не писав на писаря до царя. Я сподївав ся, що писар правду говорить і мене остерегає. В сему я винен перед царем.“ З усеї старшини писар Карпо Мокриєвич більш за всїх пильнував нашкодити Многогрішному. Мокриєвич сьвідчив: що гетьман „перед усїма нами, перед єнеральною старшиною говорив такі речи: зберу кінного війска тисячів шість і піду воювати Московщину, а на веснї прийде до мене з своєю ордою хан кримський: о тодї я задам Москалям! як піймаю за чуба лїпшого їх чоловіка Артамона, так знати му тодї, що з ним робити.“
Проти сего Демян відповідав:
„Не було у мене нїколи й на думцї збирати війско, та йти війною на московські міста або щоб Артамона за чуба брати. Сего я нїчого не говорив. Не казав і про хана, що сподїваю ся єго на запомогу. Вільно тепер Карпови усе говорити; він заодно з старшиною, умовили ся погубити мене, так і вигадують на мене всячину.“
Покликали на опит нїжинського протопопа; він казав: „Коли Демян, як був гетьманом, виряжав мене в Москву до царя, я усовіщував єго, щоб тримав ся ласки царської, я нагадував єму про те, що стало ся з Бруховецьким, а він менї казав: „Поїдь ти в Москву, так в Москві опиниш ся в тюрмі.“
Демян признав ся, що так воно дїйсне було і винив ся в тому.
Думні люди далї питали у гетьмана:
„Чи говорив ти стрілецькому „полуголові“, буцїм післанцїв твоїх бояри царські не пускають на пораду через те, щоб війско запорожське не відало про віддачу Полякам Києва і українських міст?“
— „Нї! сего не говорив“, відповів Демян.
