„И твоихъ государевыхъ проѣзджачихъ усякого чину людей по дорогахъ Черкасы забивають, а иншихъ переймають та до гетьмана Ивана Выговского во̂дсылають“, такъ жалѣлися на Москву сумѣжни̂ воєводы.
Гетьманъ доручивъ братови свому, Данилу, захопити Кієвъ; при нему було пять полко̂въ: бѣлоцерко̂вскій, паволоцкій, кієвскій, брацлавскій й поднѣстряньскій… Та тому заходу вельми не пощастило. Козаки, наближаючись до Кієва, почали ловити коней на пашѣ й ударили на вартови̂ сотнѣ, що поставлени̂ були по ро̂жныхъ мѣсцяхъ, пильнувати ворого̂въ. Вартови̂ побѣгли, сповѣстили воєводо̂въ завчасу, воєводы й зо̂брали во̂йсковыхъ людей. Козаки вскочили до посаду, забили ко̂лька Москалѣвъ, запалили посадъ, що бъ було чисте мѣсце для приступу, й почали копати шанцѣ. А тутъ Москалѣ, выскочивши съ фортецы, напали на козацки̂ шанцѣ, выбили зво̂дти козако̂въ й захопили у нихъ корогвы, бубны, бунчукъ, печать; прости̂ козаки покидали зброю й покорилися, инши̂ по̂шли въ ростичь й хотѣли перехопитися черезъ Днѣпро та потопилися. Самъ Данило втѣкъ раненый. Почався допросъ съ пыткою козако̂въ. Вони съ переляку ганьбили Выговского й запевняли, що ихъ примусили йти до Кієва бо̂йкою. Шереметевъ звелѣвъ имъ бо̂льше не слухати гетьмана та й пустивъ.
Выговскій жалѣвся, що по̂сля того Шереметевъ почавъ слѣдство, мучивъ людей, стинавъ головы, зъ самого то̂льки по̂дзору, бажаючи выкоренити непоко̂рливый духъ. Выговского батько, Остапъ, Бутурлина приятель, втѣкъ зъ семьєю до Чигирина. Шереметевъ спаливъ Боришполь, що недалеко Кієва, бо довѣдався, що тамъ скупилися бунто̂вники.
По̂сля такого невдачливого заходу, во̂дняти у Москалѣвъ столицю Украины, Выговскій рушивъ до Гадяча, нѣ бы высочувати та карати бунто̂внико̂въ та самовольцѣвъ, що зновъ розворушували пушкаро̂вску справу. При нему були Татаре й польского шматъ во̂йска. Зъ нимъ ѣхали послы польски̂ Бенёвскій та Евлашевскій зъ инструкцією скласти спо̂лку. Немиричь повиненъ бувъ влагодити справу.
