во̂ддати єго Выговскому на по̂мсту. По дорозѣ, вже недалеко Кієва въ мѣстѣ Гоголевѣ, коли сотня, що провожала Барабаша, стала на но̂чь, знеобачка напали на неи козаки полку черкаского, за приводомъ полковника черкаского Джулая. Ко̂лька дѣтей боярскихъ забито, иншихъ пограбовано, деяки̂ повтѣкали; самъ начальникъ конвою Левшинъ до̂стався зъ Барабашемъ у полонъ. Ихъ посадовили на возы та й повезли до Переяслава. Выговскій звелѣвъ везти Барабаша за Днѣпро въ обозѣ, що бъ судити на козацко̂й радѣ.
Коло того часу, кажуть, лучилась бы то така подѣя.
Днѣпромъ, повѣдали, нѣ бы то плывъ гонець зъ Москвы зъ листомъ до воєводы кієвского Шереметева. Козаки переняли єго та й привели до Выговского.
На козацко̂й радѣ прочитали перенятый листъ. А тамъ, оповѣдають тодѣшни̂ лѣтописцѣ польски̂, було написано, що Выговскій зъ старшиною хочуть зрадити цареви, й наказувано Шереметеву потай схопити непевного гетьмана зъ однодумцями та й выпровадити зъ вартовыми въ Москву. Певна рѣчь, що се выгадка, а якъ що й сталось, то, мабуть, се чи не польска коверза. Листъ бувъ по̂дробленый.
„Се ще не все, казавъ гетьманъ козакамъ: втѣкачѣ зъ московского во̂йска оповѣдали, що царь хоче по̂слати на насъ своє во̂йско та выгубити все козацтво, лишивши всего на всего то̂лько десять тысячь“.
Знявся лютый крикъ.
„Чого ще маємъ ждати? Ходили до громады й до обороны самыхъ себе й старшины, присягали оденъ другому лягти, ратуючи пано̂въ полковнико̂въ и старшину“.
Выговскій розпалювавъ такій духъ, выкотивши ко̂лька бочокъ горѣлки.
Выговскій подався зъ во̂йскомъ до схо̂днои межѣ Лѣвобережа. А тымъ часомъ розо̂славъ по всѣй Украинѣ універсалы, що закликали наро̂дъ до повстаня на Москалѣвъ.
Козаки, по̂дбурени̂ на Москалѣвъ, скро̂зь почали ихъ переймати, грабувати та знущатися, абы де запопали на своѣй землѣ. Тодѣ помѣжь козако̂въ були молодцѣ, що безъ усякои причины ради̂ були грабувати та самовольствувати; теперь имъ була на руку ковинька, бо самовольство не то̂лько не карали, а воно ще й дозволялося. Не було нѣ проходу, нѣ проѣзду:
