собѣ за перешкоду й жалѣвся, що Ромодановскій, прийшовши на Украину нѣ въ яко̂й справѣ не пытається въ него, керманича краю. Ромодановскій, маючи себе за старшого надъ гетьманомъ, винувативъ Выговского, що той до него не навѣдується. Гетьманъ казавъ, що Ромодановскій хвалиться злапати єго та притягти до себе: „Не можна жити инакше, якъ оточивши себе Татарами“, казавъ гетьманъ. Выговскій писавъ до царя та жалѣвся, що нема єму во̂дъ царя во̂дповѣди. „Побивши, каже, Пушкаря, я заразъ же написавъ черезъ дяка Василя Петровича Кикина, а менѣ нѣчого не сказали; чи жалобы мои не доходять, чи тутъ щось инше дѣється, не вѣдаю й розуму не доберу: съ царского наказу кривдять мене Шереметевъ зъ Ромодановскимъ, чи нѣ?“ Выговскій прохавъ, що бъ выведено во̂йско; Ромодановскому наказано рушати зъ Украины, але во̂нъ покинувъ частину во̂йска по мѣстахъ; у во̂йсковыхъ людей почалися сварки та бо̂йки зъ мѣщанами: гетьманъ потуравъ народно̂й нелюбови до Москалѣвъ, де бъ вона и якъ не выявлялась. Якъ то̂льки Козелъ, полковникъ миргородскій, сповѣстивъ єго, що въ Гадячѣ стали московски̂ во̂йскови̂ люде, Выговскій дозволивъ єму выгонити ихъ силою й битися зъ ними якъ зъ ворогами. Поузкордонни̂ воєводы, якъ звычайно, выряжали своихъ людей на Украину на розвѣдки; перше ти̂ шпигуны ѣздили безпечно, а теперь ихъ стали ловити та завдавати въ острогъ. Молодцѣ, що жили съ краю Сѣверщины, купами почали вчащати въ поузкордонни̂ села московски̂ Сѣвского повѣту, грабувати та палити…
Въ Польщѣ, на 10. липця мавъ зо̂братись соймъ. „Намъ теперь, писавъ король въ універсалѣ, нема чого бажати бо̂льше, якъ згоды съ царемъ Московскимъ та злученя державы польскои зъ московскою. Комісія виленьска гараздъ може стати за доказъ нашои до того прихильности. Мы скликаємо генеральный соймъ зъ усѣхъ уряднико̂въ королѣвства польского, найбо̂льше, що бъ затвердити братерске поєднанє зъ народомъ московскимъ та сполучити обыдвѣ державы, що бъ довѣчна года, звязокъ та непохибне єдиньство сталося мѣжь Поляками
