незичливости до Москалѣвъ, й загомонѣвъ съ посломъ ущѣпливо и грубо.
„Чи бачь, твоя мило̂сть: приѣхали воєводы, приѣхали зновъ заводити бунты. Полковникъ бѣлоцерко̂вскій пише, що Бутурлинъ съ Кієва оповѣстивъ єго; воєводу въ Бѣлу Церкву назначено; а я ще въ Кієвѣ казавъ: пиши, пиши, Андрѣю Василєвичу, та самъ стережися“.
„Не по правдѣ, пане гетьмане, гримаєшь, мовивъ єму Скуратовъ: ты самъ писавъ до великого государя, що бъ по государевыхъ черкаскихъ мѣстахъ були воєводы“.
„Нѣ, мовивъ гетьманъ, я сего зъ роду не просивъ; я писавъ до великого государя, що бъ приславъ менѣ тысячу чоловѣка драгоно̂въ, та тысячу салдато̂въ, покорити бунто̂внико̂въ, та въ Москвѣ смѣються зъ моихъ листо̂въ. Павло Тетеря та Хведоръ все менѣ оповѣдали. По̂сланцѣвъ моихъ затримують въ Москвѣ, а Ковалевскій казавъ, що чувъ во̂дъ Артамона Матвѣєва, наче великій государь не хоче, що бъ я бувъ за гетьмана. Десь вамъ треба гетьмана по вашо̂й волі, такого гетьмана, що бъ вхопити за чуприну та й водити якъ завгодно!“
„Якъ тодѣ треба було царскихъ во̂йсковыхъ людей, во̂дмовивъ Скуратовъ, то чому ты не взявъ ихъ у окольничого и воєводы князя Григорія Григоровича Ромодановского? Та й зъ окольничимъ Богданомъ Матвѣєвичемъ Хитрово були во̂йскови̂ люде: мо̂гъ ты й у него взяти. Неправду тобѣ кажуть твои по̂сланцѣ, буцѣмъ ихъ затримують: сами̂ вони гаяться черезъ власни̂ справы та й во̂дмовляються, хочуть себе чимъ небудь выправити. Ѣдь, пане гетьмане, въ Москву, самъ побачишь до себе царску ласку. Ковалевскій брехавъ тобѣ, що єму Артамонъ казавъ; Ковалевскій хотѣвъ тобѣ по̂дслужитися. Коли бъ великій государь не хотѣвъ тебе мати за гетьмана, то бъ не приславъ тобѣ листо̂въ на затвердженє гетьманьства; великому государеви вѣдомо, що ты вѣрнѣйшій во̂дъ иншихъ у во̂йску запорозко̂мъ“.
„Мы, каже Выговскій, воєводъ не просили у царя; я не знаю й не вѣдаю про воєводо̂въ“.
„Якъ же, пане гетьмане, ты не вѣдаєшь, во̂дмовлявъ Скуратовъ, отъ же я самъ привѣзъ тобѣ великого государя листъ, а въ то̂мъ листѣ оповѣщано тобѣ, що незабаромъ пришлють