двоє старшинъ козацкихъ: вони одержали во̂дъ Татаръ присягу або шерть по ихъ закону.
Въ ночи Выговскій трохи не наложивъ головою. Потайна розмова съ Карабеємъ здавалася непевною. Та непевно̂сть побо̂льшала, коли того жь дня прибувъ до табору Джеджалій. Бувши Татариномъ зъ роду, во̂нъ спостерѣгь у розмовѣ Выговского съ Карабеємъ таки̂ натяканя, якихъ не зрозумѣли инши̂, проте змовчавъ й пивъ за здоровлє Карабея. Выговскій, по свому звычаю, удавъ зъ себе пяного, а якъ во̂дъѣхавъ Карабей, лѣгъ спати у свому наметѣ. Джеджалій, самъ пяный, по̂дкравсь до намету й штуркнувъ у гетьмана ратищемъ: єму здалося, що во̂нъ вбивъ Выговского; выскочивши, во̂нъ гордо закричавъ: „Лежить собака, що кровь козацку Ляхамъ та Татарамъ продає! У чорта теперь грошѣ лѣчитимешь!“ Але гетьманъ бувъ живый, й зрозумѣвши, що на него є змова, втѣкъ до татарского табору.
Не вѣдомо, що сталось зъ Джеджаліємъ по̂сля сего вчинку, то̂лько съ того часу про сего сподвижника Хмельницкого нема згадки въ исторіи. Ще й ранѣйше во̂нъ не бувъ уже за полковника ирклѣѣвского, бо вже въ часѣ останнёи рады Переяславскои при боярину Хитрово, замѣсть него на полковницкому урядѣ бувъ якійсь Матвѣй „Пацкєєвъ“ (Пацько?). Ббратанє Выговского зъ ордою налякало наро̂дъ, що й безъ того вже бувъ настроєный на гетьмана єго ворогами. Суличичь, полковникъ паволоцкій, сповѣщавъ воєводу кієвского про злученє гетьмана съ ханомъ, про листованє съ Поляками. Павло Яненко-Хмельницкій, полковникъ кієвскій, Дворецкій, наказный полковникъ кієвскій, мѣщане кієвски̂, духовеньство й самъ митрополіта зняли ремство, звычайне, не щиро, бо сами̂ належали до Выговского партіи. Украинцѣ, що наѣздили до Кієва зъ ро̂зныхъ боко̂въ, репетували: „Вже Татаре прийшли до гетьмана, незабаромъ и Ляхи прийдуть, почнуть вороги церкви божи̂ руйнувати, людей нашихъ у полонъ гонити“. Деяки̂ листовне Бутурлину прекладали, що бъ царь приславъ свого во̂йска Пушкареви на помо̂чь та оборонивъ Украину; а то Поляки съ Татарвою сыпнуть и на московски̂ сумѣжни̂ краѣ. Зъ другого боку, приходили до Бутурлина листы иншого змѣсту: були тамъ жалѣ, що Москалѣ руку тягнуть бо̂льшь за гетьмана та старшину, якъ за все во̂йско; отакъ въ одно̂мъ
