вила другого гетьмана; се значило поступитись во̂льными правами свого стану самовольству самодержнои власти; а се було бъ ознакою, що во̂льный выбо̂ръ нѣчого не значить. Пытанє про воєводъ та московске во̂йско на Украинѣ мало розрѣшитись по̂сля приѣзду боярина; лиха чутка про знищенє козако̂въ мала або справдитись, або стати брехнею.
Лиха для всѣхъ година втихомирила всяку незгоду; гетьманъ и Григорій Лѣсницкій помирились. Знайшлось багато декого, що лагодилися головою обстоювати Выговского, не черезъ те, що єго любили, а черезъ те, що вкупѣ зъ нимъ мусили були боронити самыхъ себе й увесь сво̂й станъ.
Дня 17. сѣчня Хитрово прибувъ до Лубень; во̂дъ гетьмана та старшины приѣхавъ по̂сланець зъ листомъ просити, що бъ рада була не въ Переяславѣ, а де инде. Бояринъ подарувавъ гонцеви пару соболѣвъ ще й грошей пять карбованцѣвъ: „Се, каже, тобѣ за те, що бъ приѣхавши до гетьмана, намовлявъ єго ѣхати на раду до Переяслава, а не до иншого мѣста“.
Дня 25. сѣчня прибувъ Хитрово до Переяслава й ставъ у якогось грека Ивана, а 30. одержавъ звѣстку, що гетьманъ приѣде на раду. Выговскій бувъ передъ тымъ у Миргородѣ вкупѣ зъ Лѣсницкимъ. Ще не було й рады, не владнали справы съ Хитровомъ, а вже воєвода путивельскій запытувавъ Выговского, коли во̂нъ поѣде до Москвы. Выговскій обѣцявся ѣхати, скоро прийде до спокою та ско̂нчиться справа, за якою приѣхавъ бояринъ Хитрово.
Зо̂бралися до Переяслава полковники. Прибувъ гетьманъ. Старшина ремствувала. Выговскій нѣ-бы-то не мавъ охоты до гетьманованя. Во̂нъ казавъ старшинамъ такъ: „Москаль повертає въ нѣвець выбо̂ръ, во̂дповѣдный нашимъ стародавнымъ правамъ; во̂нъ хоче, що бъ у козако̂въ гетьманы були не выборни̂, не зъ нашого народу. Вони гадають накинути намъ якого небудь свого кацапа. Коли вы теперь попустите насъ, то на вѣки стратите права и во̂льности; не попускайте Москалеви, що бъ накинувъ вамъ гетьмана, обирайте во̂льными голосами, якъ се у старовину бувало“.
