правь та змо̂цняй во̂йско запороске, що бъ, не во̂дкидаючись, по̂дъ высокою єго царского величества рукою зо̂ставалося. Се промовивши, єпископъ поблагословивъ хрестомъ нового гетьмана.
По̂сля церкви єпископъ запросивъ гетьмана зъ старшиною до себе на обѣдь. Туды жь покликано й воєводъ съ товариствомъ. Випивши по чарцѣ, почавъ гетьманъ доводити воєводамъ свою прихильно̂сть до царя, якъ во̂нъ ще за писарства свого нахиливъ небо̂жчика гетьмана Хмельницкого до по̂дданьства. „То̂лько, каже, теперь сподѣваюся гнѣву царского, що обрано мене за гетьмана безъ єго указу: одержали мы грамоту во̂дъ царя, а въ нѣй названо мене не гетьманомъ, а писаремъ“.
Тодѣ судія генеральный Богдановичь таке мовивъ:
„Коли мы, козаки, по̂дклонилися по̂дъ єго царске величество, то обѣцявся царь во̂льностей нашихъ не ломати; а теперь прислано до насъ таки̂ пакты, що мусимо стратити свои во̂льности; якъ були мы по̂дъ королемъ, то во̂нъ нашихъ во̂льностей не займавъ, во̂дкинулися жь мы во̂дъ короля та по̂дклонилися цареви, що бъ во̂нъ вѣру христіяньску во̂дъ лядского утиску захистивъ й оборонивъ, що бъ не покатоличено насъ, або въ унію не повернено“.
Бутурлинъ обернувся до Выговского:
„На тебе, каже, гетьмане, зовсѣмъ царь не сердиться, а отъ ты передъ великимъ царемъ проступивъ: обирають тебе на Богданове мѣсце, а ты великому цареви й не написавъ й звѣстки нѣякои не подавъ. Великому цареви не вѣдомо, що ты гетьманомъ учинився, тымъ тебе й прописано по царскихъ грамотахъ писаремъ; ты бувъ перше за писаря, то писаремъ и названо. Ты, гетьмане, за те не ображайся, служи великому цареви по прежнёму, а царске жалованє та ласка будуть тобѣ ще й бо̂льши̂.
„Коли, каже Выговскій, почали мене за гетьмана обирати, то я не хотѣвъ приймати того регименту безъ царского указу; я довго сперечався; але полковники та чернь примусили мене взяти булаву съ корогвою; нехай насъ царь пожалує: скаже не ломати нашихъ давныхъ во̂льностей, а мы єму ради̂ служити будемо, на всякого ворога бити й нѣколи не во̂дкинемося во̂дъ єго величества!“