годенъ пролити кровь за царя. Во̂нъ чернивъ навѣть своихъ прихильнико̂въ, доводивъ на Зеленьского полковника брацлавского, що той хотѣвъ пристати до Польщѣ, але во̂нъ, гетьманъ спинивъ єго та вговоривъ не робити сего.
Хочь Выговского й обрали, та власть єго була дуже не певна. Лѣсницкій все, мабуть, сердився и сподѣвався, що на друго̂й радѣ оберуть єго, а не Выговского. Пушкаренко, полковникъ полтавскій, бувъ другимъ ворогомъ и суперечникомъ Выговского. Чигириньска рада була не повна й повинна була вважатись незаконною: треба було скликати другу. Выговскій хочь й взявъ булаву, та то̂лько до часу; що бъ не ломати козацкого права, во̂нъ самъ назначивъ нову раду въ Корсунѣ на 25. жовтня. На сю раду поприѣздили старшины; були тутъ усѣ сотники ще й зъ кожнои сотнѣ по два простыхъ козако̂въ. Такій бувъ выборний звычай козацкій. Выговскому бажалося трохи до̂знатись, якій бувъ настро̂й єго товаришѣвъ. Тымъ часомъ до Чигирина прибувъ во̂дъ Шведского короля Юрій Немиричь. Черезъ него Карлъ Густавъ запрошувавъ до спо̂лки, що бъ по давно̂й прихильности, козаки допомагали Шведскому королеви, а Шведскій король козакамъ. Самъ Юрій Немиричь зновь понявся служити козацко̂й справѣ. Доходило зновъ до єднаня зъ Шведчиною, а зъ Московщиною до непорозумѣня та неладу.
Прибувъ до гетьмана царскій посолъ Артамонъ Матвѣєвъ. Царска грамота называла Выговского не гетьманомъ, а писаремъ, хочь царь вѣдавъ же во̂дъ кієвского воєводы про єго обранє на гетьманьскій урядъ. Царь докорявъ Выговского за те, що не сповѣстивъ черезъ свого посла про смерть Хмельницкого та про своє обранє. Царскій посолъ вымагавъ, що бъ во̂йско запорозке вырядило до Шведского короля посло̂въ та радило єму, що бъ помирився съ царемъ, лишивъ претенсіи на сумѣжни̂ землѣ й не сподѣвався помочи во̂дъ во̂йска запорозкого, бо скоро буде ворогувати съ царемъ, то во̂йско запорозке йтиме на него во̂йною. Выговскій во̂дмовивъ, що зробить по царскому приказу, а на докоры во̂дповѣвъ такъ: „Якъ померъ гетьманъ Б. Хмельницкій, писавъ во̂нъ, я того жь таки дня хотѣвъ вы-
