во̂дречися во̂дъ Московщины. Опо̂сля и Бруховецкій не мо̂гъ не заподѣяти сего.
Обвинувачуємыхъ судили въ Борзнѣ. Судъ бувъ короткій: єго проводжено такъ, що обвинувачуємымъ не давали жадного способу выправдатися. Сомкови, Золотаренкови, черниго̂вскому полковникови Силичу, лубеньскому Шамрицкому, Атанасови Щуровскому, Павлу Киндію, Ананіи Семенови и Кирилови Ширяю, присудили во̂дтяти головы; а иншихъ осоружныхъ Бруховецкому людей (кієвского полковника Семена Третяка, ирклѣєвского полковника Матвѣя Понкевича; Дмитра Чернявского, Сомкового писаря Само̂йла Савицкого, Михайла Вуяхевича; переяславского полкового писаря Хому Тризнича, боришѣвского сотника Ивана Горобця, двохъ брато̂въ Переяславцѣвъ Семена и Порфира Кульженко̂въ; осаулу зъ нѣжиньского полку Левка Бута, писаря Захара Шикія и игумена зъ Мгарского монастыря Виктора Загоровского) присудили забити въ кайданы и запровадити въ Москву, що бъ московскій урядъ позапроторувавъ ихъ на засланє. Дня 18. вересня въ Борзнѣ середъ рынку справляли кару. Сомкови довелося останнимъ выпити смертну чашу. Грабянчина лѣтопись повѣдає, що катъ-татаринъ такъ задивувався на Сомкову красу, вроду (а Сомко бувъ тодѣ вже далеко не молодого вѣку), що не вдержався и промовивъ:
— „Чи вже жь таки и отсю голову стинати? Ой вы безглузди̂ и люти̂ люде! Сего чоловѣка Богъ сотворивъ на показъ цѣлому свѣтови, а васъ жаль не бере; и не шкода вамъ нѣвечити єго!“
И пото̂мъ во̂дтявъ Сомкови голову.
Надъ выконанємъ кары пильнували обозный Иванъ Цѣсарскій и кієвскій полковникъ Василь Дворецкій съ прилуцкимъ полковникомъ Пѣсецкимъ. Вони жь пото̂мъ во̂двезли до Полтавы отыхъ дванайцять, що присуджено на засланє. Зъ Москвы вже Москалѣ позапроторували ихъ по Сибѣру.
Переложивъ[1] Ѳ. В.
- ↑ Съ книжки: „Историческія Монографіи и изслѣдованія Николая Костомарова. Т. XII. С. Петербургъ 1872 г.
