Сторінка:Микола Костомаров. Гетьманованє И. Выговского и Ю. Хмельницкого (1891).djvu/230

Ця сторінка вичитана
— 220 —

бованє и оповѣстивъ, що кождый покривдженый може черезъ судови̂ позвы шукати собѣ ублаготвореня. Мѣсточко Ичню, де зъѣздилися Сомкови̂ выборчи̂, спалено до нащаду, навѣть спалено и ту церкву, де заприсягали бути вѣрными и коритися Сомкови.

Кождому зъ новыхъ полковнико̂въ и зъ Запорожцѣвъ гетьманъ надавъ по сотнѣ вартовыхъ. Нови̂ полковники заразъ засвѣдчили, що вони за птахи, и чого треба сподѣватися во̂дъ нихъ. Вони заразъ же почали кривдити и утискати не то̂лько значныхъ, але й простыхъ козако̂въ. На Украинѣ запанували холопы, наразъ опинившись панами. Упившись шанобою, до якои не були призвычаєными, вони не тямили мѣры своєму самовольству и нѣчимъ не спиняли єго. Вони безъ грошей забирали сѣно, овесъ; мешканцѣ повинни̂ були харчувати и зодягати ихъ. Вони, якъ повѣдає сучасна лѣтопись, такъ лютували, що можна було гадати, що урядовыми посадами надѣливъ ихъ не гетьманъ, выбраный народомъ, а якійсь ненаситимый катюга, що ненавидить людей.

Того самого часу, якъ вытворилося таке безладє на лѣвобережно̂й Украинѣ, загорѣлася и на правому березѣ ворохобня проти Тетеры. По̂днявъ єѣ паволочскій по̂пъ Иванъ Поповичь. Колись во̂нъ бувъ козацкимъ полковникомъ, а пото̂мъ высвятився на попа. Теперь зновъ розстригся, назвався полковникомъ и почавъ зноситися зъ Сомкомъ. Ворохобню во̂нъ розпочавъ съ того, що наказавъ по всѣй Паволочѣ вырѣзати жидо̂въ. Наро̂дъ, ненавидячи Поляко̂въ, зрадѣвъ, що єсть теперь у него ватажокъ и почавъ збиратися до Поповича. Сомко тодѣ вже сидѣвъ въ неволѣ. Поповичу все одно було, чи Сомко чи Бруховецкій; во̂нъ вдався до Бруховецкого за запомогою: одначе не роздобувся во̂дъ него помочи, мусивъ здатися Тетерѣ и вмеръ страшенно замученый.

Съ часу выбору Бруховецкого на настоящего гетьмана, розпочинається на Украинѣ періодъ сумного и бурливого двогетьманьства. Доки Юрій Хмельницкий не во̂дрѣкся во̂дъ гетьманованя, московскій урядъ воловодивъ затверджувати на гетьмана въ лѣвобережно̂й Украинѣ. Во̂нъ сподѣвався, що Поляки доведуть Юрія до розпуки, и тодѣ во̂нъ зновъ пристане до Московского царя, за нимъ пристане и вся правобережна Украина. Для Москвы така справа була бъ за надто користною.