Въ осени во̂нъ повѣвъ орду до Кієва и за Кієвъ, туды, де Десна вливається въ Днѣпро: козаки не слухали єго и по̂шло ихъ за нимъ мало. Нѣчого не здобувъ Юрій зъ сего походу, а то̂лько ще бо̂льше по̂дбуривъ проти себе мешканцѣвъ. Во̂нъ вернувся назадъ. Мелянхолія гризла єго, „во̂нъ мучився и трусився наче Каинъ“, каже лѣтопись. Страшенна туга, змученє сумлѣня и острахъ довели єго до того, що во̂нъ рѣшивъ ити въ ченцѣ. Во̂нъ скликавъ козако̂въ на раду до Корсуня — бо̂ля Во̂льшаньского монастыря. Прийшовши на раду, Юрій поклонився и промовивъ: „Памятаючи батько̂вски̂ заслуги, вы выбрали мене на гетьмана; але я не стою такои шанобы, не здолѣю йти по батько̂вски, та й батько̂вскимъ таланомъ не надѣливъ мене Богъ. Хочу попрощатися зъ вами, выконати своє давне бажанє, во̂дречися во̂дъ свѣта и дбати про спасенє моєи грѣшнои душѣ. Дай вамъ Боже щастя; выберѣть собѣ нового гетьмана и такъ, якъ мы не маємо спроможности вызволитися нѣ во̂дъ Ляхо̂въ, нѣ во̂дъ Москалѣвъ, то пристаньте лѣпше до Турка; може зъ нимъ добудете волю Украинѣ“.
Дехто радивъ Хмельницкому покинути отсей замѣръ; бо̂льшь усѣхъ за таку пораду стоявъ Павло Тетера, хоча въ душѣ во̂нъ бо̂льшь усѣхъ бажавъ, що бъ Хмельницкій положивъ булаву. Тетера сподѣвався собѣ добути єѣ. А ти̂, що не любили Юрія, прямо мовили: „Нехай собѣ йде до дѣдька, коли зъ нами не хоче жити. Злякався, бачь, такъ теперь хоче по̂дъ каптуръ сховати свою голову. Мы собѣ знайдемо такого, що стоятиме за наши̂ во̂льности“.
Хмельницкій по̂шовъ въ ченцѣ и 6. сѣчня 1663 р. постригся: єго нарекли Гедеономъ. Небавомъ зустрѣнемо єго архимандритою, а пото̂мъ за ко̂лька лѣтъ зновъ побачимося зъ нимъ на во̂йсковому поли.
Выбрати гетьмана козаки зо̂йшлися на раду въ Чигиринъ. Дехто радивъ выбрати Выговского.
„Та во̂нъ же сенаторъ, теперь и воєвода; стане гетьманомъ, не слухатиме козацкои рады“, гомонѣли инши̂.
У Выговского було тодѣ двохъ супротивнико̂въ: обыдва вони були женатыми зъ доньками Богдана Хмельницкого.
Оденъ бувъ Иванъ Нечай, мабуть вызволеный зъ московского полону. За него старалася єго жѣнка Олена. Другимъ бувъ Павло Тетера: жѣнка єго Степанида оборудувала спра-
